16 Серпня 2022

Янголи сумують й досі – житомирська правда в часи Голодомору

Related

Маловідома футбольна команда Житомирщини

Мільйони фанатів по всій земній кулі погодяться, що футбол...

Про футболістів міста та області

Величезна кількість хлопчиків у світі хоч раз в житті...

Скандально-відомий матч у Житомирі

Футбол-король спорту і саме тут вирують справжні спортивні емоції....

Пісня “Гімн Житомира” Шинкарука

За кілька років до створення розважального славеню Житомира 2015...

Пологові відділення в Житомирі. Історія і факти

Що може бути у цьому світі святіше і цінніше...

Share

Спланований терор проти українського народу. Викорінення поняття хлібороба, господаря, який вміє і може забезпечити себе і свою державу всім необхідним. Свідоме, штучне винищення заможних селян, української інтелігенції. Спотворення справедливості і добра. Ось як можна сьогодні назвати геноцид, який вчинили з нами в далекому 32 та 33-му. Далі на izhytomyryanyn.

Пам’ятаємо…

 

1

26 листопада Житомирщина вшанувала жертви голодоморів 21-23-х р, 32-33-х та 46-47 років. До пам’ятних знаків покладено квіти, а в домівках надвечір палали свічки пам’яті. 

Найжорстокішими і безпрецедентними роками голоду були 1932 та 1933 роки.

Вимирали цілими сім’ями

Житомирщина страшно пережила ті часи. Особливо страждали від голоду південні райони області. 

Очевидців тих часів знайти дедалі важче. Їх майже не залишилося. Це вже люди похилого віку, які фізично не можуть розповісти про голодне життя. 

Уривки із розповідей, що вдалося зібрати, “запускають мурахи під шкіру”, доводять до сліз. 

Тільки уявіть, що вам тринадцять. До вас приходять непрохані гості, місцеві чиновники, і забирають все, що є їстівного, вантажать на візки або просто кидають під ноги. Сім’ю залишають ні з чим. А не за горами зима… Про таке розповідав І. Горкуценко із Романова. Силою забирали останнє. Казали, що для харчування робочих, які розбудовують промисловість. І тут же на очах висипали крупу та муку в пилюку на дорозі.

Житель Денишів М. Ковтун згадував, що люди харчувалися аби чим: жолудем, корінням, річковими мушлями, домашніми тваринами, мертвим скотом. На могилах для тварин у часи голоду було людно, як у громадських місцях. Ці свідчення детально описані у виданні “20 хвилин”.

З. Оксаниченко пише у фейсбук, що у батьковій родині на Житомирщині із 14 дітей залишилось тільки четверо.

А. Морозюк дописує, що у Троковичах Черняхівського району від голоду померло учетверо більше людей, ніж за часів війни. Люди були доведені до відчаю. Затьмарені почуттям голоду, вони з’їли свою односельчанку. 

Н. Злата із Андрушок, що на Попільні, розповідала, як вперше дізналася про голодомор від своєї бабусі, в якої голод забрав синочка. Коли вона приходила відвідати могилу сина, то не клала на неї ні цукерок, ні квітів, а лише окраєць чорного хліба. 

Тоді люди вимирали цілими сім’ями. Ховали їх стосами, просто кидаючи в яму і засипаючи землею. Навіть тих, хто був ще живий. Мовляв, щоб двічі не їздити. 

Спочатку вивозили, а потім просили хліба

1

Здача хліба державі, 1929 р., Житомир (з архівів)

З наукової праці кандидатки історичних наук, доцентки кафедри Житомирського педуніверситету Майи Лутай дізнаємось, що найбільше голод лютував у селах Бердичівського, Попільнянського, Андрушівського та Ружинського районів. Тут мертві довго лежали просто на вулицях. Їх не встигали забирати.

Не таким страшним був голод у північних районах: Олевському, Ярунському, Пулинському, Ємільчинському, Словечанському, Новоград-Волинському, Бараніському. Тут були встановлені менші плани по заготівлі хліба, зважаючи на прикордонну смугу. До того ж, ці краї вкриті лісами, озерами та річками, що неабияк допомагало рятуватися від голодної смерті. 

Житомирщина потерпала від голоду не тільки в селах, але й у містах. Ситуація настільки була тяжкою, що компартійці наприкінці літа 33-го вимушені були звернутися за допомогою до Москви. У зверненні просили включити Житомир у список найбільш постраждалих від голоду міст та дозволити продаж хліба. 

Залишати позаду голодні дні Житомирщина почала лише з 1934 року.  

Про це ніхто не говорив

Лихоліття 32-33-х років старанно замовчували. Про голодомор не дозволялося говорити взагалі. Нікому. Історія й  досі не має точної цифри померлих від голоду. Відомо, що війна не забрала стільки жертв, як “Жовтий князь” 32-33-го. 

Відкрито про Голодомор почали розповідати після 1987 року. А вже у 1998 році Указом Президента Л. Кучми визначено, що кожної четвертої суботи листопада українці вшановуватимуть пам’ять тих, хто приречений був на голодну смерть. 

Про Голодомор як Геноцид на вселюдно заявлено у 2003 році. 

Це наша біль, наша національна трагедія. Янголи з неба сумують і досі. Наслідки цієї катастрофи відчутні по сьогодні. Голодомор знищив цілі династії хліборобів, завдав нищівного удару по генофонду нашої нації.  

1

Якщо ви знаєте свідків часів Голодомору, поговоріть із ними, запишіть унікальні розповіді, передайте їх до Національного музею голодомору-геноциду. Ми зобов’язані пам’ятати, якою ціною писалася наша з вами історія і донести це до наступних поколінь.  

.