Олександр Петрович Довженко – відомий український письменник та кінорежисер. Його величають класиком світового кінематографа, адже йому належать культові світові стрічки: “Україна в огні”, “Звенигора”, “Арсенал” і, звісно ж, фільм “Земля”, який займає друге місце у списку “100 найкращих фільмів в історії українського кіно”, одразу після “Тіней забутих предків” Сергія Параджанова. Цей видатний діяч став відомим і на Житомирщині, але про все по черзі. Далі на zhytomyryanyn.
Дитинство та юність
Олександр Довженко народився, якщо рахувати за новим стилем, чи то 10 вересня, чи то 12 вересня (різні джерела зазначають цю дату по-різному) 1894 року на Хуторі В’юнище (територія смт Сосниця) на Чернігівщині. У метричній книзі Соборно-Троїцької церкви датою його народження зазначено 29 вересня за старим стилем, отже за новим – 10 вересня. Його родина, навіть на той час, була багатодітною – Олександр мав 13 братів та сестер, але із всіх нащадків вижили лише сам Олександр та його наймолодша сестричка – Поліна. Дитинство у пам’яті кінорежисера постає лише у вигляді постійних сліз та похорон.
Його навчання, як в молодшій, так і в старшій школі відбувалося у Сосниці. В Олександра до навчання лежала душа, все давалося легко і він проявляв великий інтерес до отримання знань.
Після школи Олександр Довженко вступив до Глухівського вчительського інституту (з 4 жовтня 2009 року – Національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Великого бажання бути вчителем у нього не було, але саме туди він мав право складати іспити та вступати, та і стипендія там була 120 карбованців. Серед своїх одногрупників був наймолодшим. В інституті він і вперше зустрівся із книжками українських авторів. Читав зі своїм товаришем таємно, переховуючись від викладачів, адже українська мова була заборонена.
Довженко у Житомирі
У 1914 році, після закінчення Глухівського інституту, Олександра Довженка було направлено на роботу до Хорошева, що на Житомирщині. Працював він у Вищому початковому училищі. Там був повний брак вчителів, тому викладав він там багато предметів одночасно: і природознавство, і географію, і фізику, і історію, і малювання, і гімнастику. З приходом Першої світової війни на територію України Олександр все ще був у Житомирі. Таку страшну подію він сприйняв як обмежена людина, він радів їй. Поранених воїнів, яких вивозили з лінії фронту, він зустрічав із квітами та радістю. Лише через кілька років він зрозумів, наскільки це кровопролиття і жахи. Тільки після цього почав дивитися на воїнів з жалем, тугою і соромом за свої попередні думки.
В цей самий період Олександр Довженко став активістом українського самостійницького руху, але всього лише на деякий час.
З початку переворотів
Лютневу революцію в Російській імперії у 1917 році та повалення самодержавства режисер зустрів з радістю. Він щиро вірив у все, що розповідала нова влада, вірив у те, що “Росія для росіян, а Україна для українців”. З часом про все це Довженко написав, що його юнацькі погляди – гарячі пориви та засліплення людей, адже в той час він не мав ніяких знань про політику та не мав жодного уявлення про те, що насправді відбувається у верхівках суспільства.
У 1917 році зробив спробу направитися на війну, але через те, що був “білобілетником” (мав хворе серце) на фронт його не приймають. У зв’язку з цим він переїхав до Києва, де продовжив працювати за фахом та почав навчатися у Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет). Пішов навчатися він туди тільки тому, що його атестат дозволив вступати лише туди. Навчання йшло у Довженка не дуже гарно. Не вистачало ні часу, ні натхнення разом зі старанністю. За словами режисера, в інституті він навчався чи то до 1920 року, чи то до 1921 року.
Після приходу до влади Павла Скоропадського, в Києві було відкрито Українську академію мистецтв. Довженко став її слухачем, але так і не закінчив її навчання.
З 1918 року по 1919 рік все ж став воїном та воював у лавах УНР проти більшовиків. Частково про цей період життя Довженка йдеться у його фільмі “Арсенал”.
У серпні 1919 року режисер з двома своїми товаришами втік до Житомира. Після того, як місто зайняли червоноармійці, Довженка заарештували робітники Волинської ЧК та на 3 місяці послали його до концтабору. Після цього періоду його врятував український діяч і письменник Василь Еллан-Блакитний. Також відомо, що в цей період Олександр працював викладачем історії та географії у школі червоних старшин при штабі 44-ї стрілецької дивізії в Житомирі.
На початку 1920 року, за порадою свого друга Василя, вступив до Української комуністичної партії (партії боротьбистів), але ця партія дуже швидко самоліквідувалася.
Також в цьому ж році Олександра Довженка призначили завідувати Житомирською партійною школою. В результаті він став частиною польсько-радянської війни та потрапив до польського полону. Там його показово розстріляли холостими патронами, але пообіцяли, що на наступний раз патрони будуть справжніми. На щастя, Довженку вдалося втекти.
Після всіх цих подій Довженко переїжджає до Києва, далі подорожує до Харкова, Одеси, згодом – до Москви. Працює, пише, знімає. Але на цьому завершився його зв’язок із нашим прекрасним містом Житомиром.
