28 Листопада 2022

Тренер з Житомира, що виганяв окупантів з рідної землі 

Related

Як зрозуміти, що слот готовий добре платити

Онлайн Хотфієста автомат на сьогодні є найпопулярнішим типом ігор...

Знесення пам’ятника Пушкіну в Житомирі: головні аргументи

Все більша кількість українців погоджується, що пам’ятникам, присвяченим російським...

Як житомиряни допомагають ЗСУ? Не лише донатами єдиними

Результати загальноукраїнського опитування свідчfть, що понад 51% українців донатять....

Розвиток цифрових технологій на Житомирщині

Що таке цифрові технології? Якщо це питання поставити звичайним...

Share

Якщо запитати в інтернеті, хто така велична людина, навіть тут чіткої відповіді ніхто не дасть. Для когось велична людина, це письменник, або громадський діяч, військовий чи співак. Давайте будем чесними і відвертими, та скажімо, що кожен українець це велична людина, адже наша нація періодично бореться з обставинами і змушена зціпивши зуби, через біль виборювати право на існування під сонцем. І скільки таких разів було, що від малого до дорослого, від співака до звичайного працівника фабрики, від селянина до мешканця обласного центру, покинувши родини і найцінніше українець йшов у бій заради Батьківщини. Так сталося із нашим героєм, про якого ми сьогодні й поговоримо. Та його знають далеко не за заслуги перед державою, а як спортсмена, який прославив рідний край далеко за межами України. Далі на izhytomyryanyn.

Вернидуб Юрій Миколайович

22 січня 1966 року в Житомирі народився герой нашої бесіди. Ще тоді ніхто й не здогадувався, яким тернистим буде шлях хлопчика Юрчика. Та все тільки починалося. 

До 15 років наш земляк перебував на рідній Житомирщині. Власне це був найбільший проміжок, коли Юрій перебував вдома. Надалі місця перебування земляка змінювалися, як погода в Карпатах. 

Першим професійним клубом в кар’єрі футболіста був фк “Спартак” (Житомир), а далі було все і всюди. В період з 1984 по 2000 роки Юрію вдалося змінити прописку в 11 клубах Європи, серед яких була Україна, Німеччина і росія. 

Як це буває часто, по завершенні кар’єри футболіста розпочався шлях тренера, де успіхів було чимало.  

Першим пунктом призначення був “Металург” (Запоріжжя) у 2001 році і до першого виїзду в Солігорськ стежина Юрія Миколайовича була прокладена виключно через Батьківщину. Злетом у кар’єрі можна вважати час проведений у Луганську за кермом місцевої “Зорі” з 2010 по 2019 роки. За ці 9 років Юрій Миколайович перетворив середняка вищої ліги у одного з претендентів на головні нагороди Чемпіонату. 

У 2019 вперше, як тренер збирається і полишає межі Батьківщини, стаючи тренером білоруського “Шахтаря”. Після того у 2020 на роки отримує прописку в Молдові і з клубом “Шериф” підкорює висоти, які раніше йому не вдавалося. Юрію Миколайовичу вдалося вивести клуб до найпотужнішого змагання світу, а саме Ліги Чемпіонів. Це був дуже яскравий етап життя тренера, але прийшов 2022.

Війна

24 лютого, ранок, до Юрія Миколайовича, який знаходиться у Молдові і готує команду до матчу проти проти португальської “Браги”, дзвонить син і повідомляє про те, що почалася війна. Мовчки тренер полишає все і їде додому та шукає військові обладунки, щоб піти на фронт виганяти нечисть з рідної землі. Дружина Юрія Миколайовича і діти залишилися в Україні. Сини працювали в теробороні, а сам тренер у повній екіпіровці пішов на фронт у самі гарячі точки. Де саме знаходився наш земляк, не повідомлялося, але відомо що службу ніс у підрозділі артилерії. 

Існує такий вираз: “Кожен має займатися своєю роботою”. Якийсь час побувши на фронті, коли ситуацію вдалося стабілізувати Юрій Миколайович повертається до роботи і підписує контракт з фк “Кривбас” з Кривого Рогу, а захист Батьківщини було покладено на плечі тих, хто і має це виконувати. 

Кілька місяців Юрій Миколайович хоробро, пліч-о-пліч з побратимами ризикуючи собою без роздумів боронив свою Батьківщину.

Ще бувши тренером наш земляк завжди вчив своїх вихованців ніколи не прибирати ногу, навіть якщо це буде боляче. На особистому прикладі він довів всім, що нічого не боїться і вимоги до підлеглих не прибирати ногу, це не пусті прохання, а сутність людини, яка є справжнім патріотом і єдиним з когорти українських тренерів, хто взяв до рук зброю, щоб вигнати нечисту силу з рідної землі. 

.,.,.,.