29 Січня 2023

Втекла від війни з Маріуполя до Житомира

Related

Втекла від війни з Маріуполя до Житомира

Українська земля споконвіку славилася своєю гостинністю, щирістю, добрими і...

Як Житомир боровся з COVID 19

Як би не було сумно констатувати, та в історії...

Дитячий табір Житомирщини «Орлятко». Як ми втратили легенду

Хоч раз в житті відвідати дитячий табір, означає залишити...

Виходив немовля вагою 490 грамів. Історія лікаря з Житомира

Що може бути ціннішим в світі ніж життя людини?...

Поетеса з Житомирщини Наталія Куліш і її збірка «Вірші, написані війною»

Вона — бібліотекар с. Новопіль Оліївської громади та поетеса,...

Share

Українська земля споконвіку славилася своєю гостинністю, щирістю, добрими і справжніми людьми, які готові в скрутну хвилину прийти на допомогу і підставити плече та простягнути руку допомоги тому, хто потрапив в біду. Ця історія має саме такий характер, адже вона повністю і цілком просякнута добром, чутливістю і людяністю. Далі на izhytomyryanyn.

2022 рік. Війна, яка нас згуртувала

В лютому 2022-го на українську землю прийшла біда і неможливо сказати, що звідки не чекали, адже історія нашої рідної налічує чимало трагічних сторінок, коли ми відстоювали свою волю, незалежність. Та щоразу ми демонстрували незламність духу і почуття людської гідності. Водночас ми завжди були готові допомогти співвітчизникам в важку хвилину. 

Житомирщина ніколи не пасла задніх в цих історіях і завжди була взірцем для інших, як потрібно допомагати кожному українцеві. На нашому ресурсі ми вже розповідали історію про директора гімназії № 23, який тікав з родиною від військових дій і наша історія має майже ідентичне забарвлення.

Історія лікарки з Маріуполя

Житомир був одним із тих міст України, яке стало другою домівкою для багатьох жителів сходу і півдня України, які рятуючи своє життя від ворожих снарядів тікали з родинами світ за очі в пошуках спокійнішого життя. Однією з таких стала й героїня нашої бесіди, що віднайшла не лише щиру гостинність Житомирщини, а й продовжила працювати за фахом в стінах  обласної клінічної лікарні імені Гербачевського. 

Крилова Юлія Романівна, яка здобула вищу освіту в Запорізькому  державному медичному університеті і розпочала свій шлях в 2019 році в неврологічному відділенні Маріупольської міської лікарні №1. 

В ночі, яку українці запам’ятають на все життя, з 23 на 24 лютого Юлія була на чергуванні. В 3.40 ранку лікарку викликали до приймального відділення, а вже о 4 ранку в місті пролунали вибухи від снарядів «Градів». 

Наша героїня, як і вся країна, тішила себе ілюзіями, що то все скінчиться найближчими днями, вирішила зачекати в рідному місті, але згодом було прийняте вольове рішення перебратися до більш безпечних регіонів. Через 21 день після початку війни родина Юлії вирішила взяти курс на західну Україну, але знаючи всі проблеми з житлом і робочими місцями в тих регіонах, вибір пав на Житомир і, як виявилося згодом, абсолютно вдалий. 

Вже найближчим часом Юлія отримала робоче місце в обласній лікарні імені Гербачевського на посаді аналогічній до Маріупольської в неврологічному відділенні. Як стверджують різноманітні джерела, Юлія швидко влилася в колектив і в найближчі ніхто й не згадував, що гостя з Маріуполя є гостей, адже в колективі вона стала повноцінною житомирянкою і своєю серед своїх. 

Керівництво лікарні відгукується про нашу героїню, як про висококваліфікованого фахівця, відповідальну особистість і просто добру та чуйну людину з великої літери. Здебільшого Юлія надає допомогу і працює з пацієнтами, які хворі на інсульт. 

Найприємніше в цій історії те, що по завершенні війни, яке неодмінно буде, Юлія з родиною не планують залишати місто, яке стало для них домівкою і залишитися тут на повсякчас. Попереднє речення вкотре підтверджує початок матеріалу, де згадується гостинність нашого краю, про яку складають легенди. 

Навряд чи родина Юлії колись могла уявити, що життєва стежина приведе її до Житомира, який з максимально щирими обіймами прийме в свою родину. 

Не було б щастя, та нещастя допомогло, саме так можна охарактеризувати цю історію і найголовніше в цій епопеї те, що Юлія, завдяки своєму таланту лікаря, поставила на ноги не одного пацієнта з різних куточків України. Таким чином наша героїня віддячує не Житомиру, а долі, за те, що жива і отримала нову родину в обличчі нашого старого міста.

.,.,.,.