Житомирський футбол за свою історію подарував нашій державі не так багато імен, які відомі широкому загалу вболівальників. Звісно, що перші імена, які ми згадаємо, це Юрій Вернидуб, Олександр Зінченко, Руслан Малиновський, Зая Авдиш та інші. Склалося так історично, що житомирський футбол був у ролі статиста і спостерігача за іншими більш іменитими клубами України. Чому так сталося? Навряд ми знайдемо відповідь на те питання, але так вже відбулося. Далі на izhytomyryanyn.
Похизуватися тим, що наші клуби могли б дозволити собі гучні трансфери неможливо, але 20-ті роки нового тисячоліття змусили вболівальників “поліських вовків” від захвату шаленіти, адже тренером жовто-зелених було назначено дуже видатну постать у світі Європейського футболу.
Юрій Миколайович Калітвінцев
Народився майбутній керманич житомирян занадто далеко від нашої держави 5 травня 1968 року у Волгограді.
З 1985 по 1994 роки робив перші кроки на території росії, але особливих успіхів там не мав і в 1994 році розпочався зірковий шлях людини, яку безсумнівно поважають і цінують у спортивному світі України. Саме на території нашої держави Юрій Миколайович розкрив свій потенціал і став знаменитим далеко за межами нашої держави завдяки виступам за гранд українського футболу.
Старт зіркового шляху
У 1994 році оговтавшись після важкої травми коліна президент «Динамо» (Київ) Григорій Суркіс запросив футболіста підписати контракт зі столичним грандом не дивлячись на те, що Юрій лише відновився після важкої травми.
Надалі футболіста чекали 5 фантастичних років під керівництвом величного Валерія Васильовича Лобановського.
За всі роки у складі киян Юрій встиг чотири рази стати чемпіоном України, двічі стати володарем кубка України і кубка Співдружності. У 1995 році Юрій Миколайович став кращим футболістом України.
Звісно варто згадати всі виступи у стані «Динамо» в єврокубках, а саме в Лізі Чемпіонів, де наш герой особливо запам’ятався вболівальникам не лише нашої держави.
Кульмінацією кар’єри в складі біло-синіх став поєдинок проти туринського «Ювентуса» у 1998 році, коли Валерій Васильович більшої мірою звинуватив Юрія у програші італійцям.
З невідомих причин саме після цього поєдинку футболіст залишив склад киян і перебрався до Туреччини і підписав контракт з клубом «Трабзонспор». Щоправда, спортивне життя закордоном залишало бажати кращого і в 2000 році Юрій повернувся до Києва, де і провів заключний рік кар’єри футболіста в складі «ЦСКА» і після того повісив бутси на цвяха.
Обов’язково згадаємо, що майбутній тренер житомирян 5 років присвятив виступам за національну збірну України, зігравши 22 матчі і забивши 1 гол і це при тому, що народився не на території нашої Батьківщини.
Тренерська нива
Перші кроки Юрій зробив у клубі «Закарпаття» попрацювавши всього 1 рік. Надалі були спроби попрацювати у молодіжній збірній України і звісно національній збірній України. Якби того не хотілося, але життєва стежина закинула Юрія до росії на 4 роки з 2013 по 2017 роки.
2021 рік для Юрія Миколайовича ознаменувався поверненням до країни, яка його зробили талановитим по-справжньому. Саме того року наш герой встиг кілька місяців попрацювати на чолі донецького «Олімпіка», щоправда, особливих успіхів у тому рандеву не було. І того ж року тренер взявся за кермо нашого рідного «Полісся», яке здавалося його чекало вже чимало років.
Шлях на Поліссі
Незабаром до появи Юрія у керма «Житомирських вовків» президентом «Полісся» став амбітний чоловік Генадій Буткевич, який за кілька років до того взяв курс на нову еру житомирського клубу. Спробувавши кілька варіантів у 2021 доля звела Генадія і Юрія, після чого були поставлені підписи у контракті легендарного футболіста і тренера.
З призначенням Юрія Миколайовича наш клуб почав демонструвати гру, за якою хочеться спостерігати. Завдяки зусиллям керівництва клубу і майстерності тренера “Полісся” перетворилося з середняка першої ліги до клуба, який став претендентом на виступи у Прем’єр Лізі України і щоразу на стадіон “Спартак” збиралися повні трибуни глядачів і чимала у тому заслуга нашого зіркового тренера, який був учнем Валерія Лобановського.
