Людина, яка стоїть на порозі у вічність, озирається назад, щоб оцінити залишену на тлінній землі спадщину. Одних результат задовольняє, але є ті, хто хоче змінити підсумок свого життя, і на це у них є одна спроба. Михайло Федорович Хаботін, купець з Житомира належить до числа останніх. Далі на zhytomyryanyn.
Мрія купця та неймовірні труднощі
На схилі років все чого досяг Хаботін — це чималий статок та пошана від людей. Дітей у купця не було, тож він задумався про волю Божу. Саме тому прийняв рішення побудувати незалежний від місцевої та церковної влади православний храм.
В реалізації цього грандіозного плану ні церковники, ні чиновники Волинської губернії (саме до неї відносився в ті далекі роки Житомир) не поспішали. Спочатку не могли визначитися з місцем будівництва. Православна єпархія висувала перед Хаботіним свої вимоги.
Михайло Федорович після 16 років боротьби з міськими управителями та фінансовими перепонами вже хотів попрощатися зі своєю мрією і вирішив витратити кошти на модернізацію старої дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви, яка знаходилася по вулиці Соборній. Купцю також відмовили. Тому він придбав землю на власні кошти. Поставив ультиматум міській владі і все ж таки отримав дозвіл на будівництво церкви на перетині вулиць Київської та Пилипонівської.
Неймовірна історія собору
У 1856 році церква на честь Архістратига Михайла нарешті була збудована. Хаботін особисто контролював народження свого дітища. Він знаходився на будівельному майданчику від зорі і до заходу сонця.
Колись заможного купця розорила астрономічна сума зведення святині (близько сорока тисяч рублів), яка перевищувала річний міський бюджет вдвічі та дві будівлі, які здавалися в оренду для утримання храму (він сплачував орендну плату). Так на схилі років Михайло Федорович став звичайним міщанином.
У 1917 році до влади прийшли більшовики, які активно випалювали все духовне. Це призвело до того, що у 1927 році у Свято-Михайлівському соборі були припиненні богослужіння, а два роки потому будівля була конфіскована більшовицькою владою з формулюванням “за відсутності у громади коштів на ремонт”. Приміщення було без ремонту станом на середину 1930-х і його використовували як склад.
Свій другий шанс на існування святиня отримала з дозволу німецької окупаційної влади. Перед парафіянами були знову відчинені двері святині і розпочалися церковні служби. Під час Другої світової війни церква не була пошкоджена.
У мирні радянські 1960-ї Михайлівська церква пережила свою другу смерть. Храм був переданий на утримання громаді “Знання”, яке знищило дзвіницю для того, щоб збудувати адміністративний корпус. Підвал церкви використовували як склад. А в останні роки комуністичного правління в церкві знаходився ляльковий театр.
Тільки після того, як пав комуністичний режим і Україна здобула незалежність у храмі стали проводити богослужіння. Знакова подія сталася 21 листопада 1991 року.
Собор знаходиться за адресою вулиця Київська, 18. Житомирянам і гостям міста варто відвідати його, помилуватись архітектурою цієї будівлі, яка вистояла під час війни, більшовицького та комуністичного режимів.