30 Червня 2022

Віктор Косенко: чому на честь вихідця з Петербургу назвали музичний коледж у Житомирі?

Related

Новини зі світу криптовалют: де краще дізнаватись про все

Волатильність крипторинку – відомий фактор. Одна зі складових, яка...

Житомир – колиска валюти УНР

Мобілізація під час Першої світової війни перевернула світ -...

Виговські – рід поліської шляхти

Аристократія має сильну привабливу атмосферу. Оскільки з раннього середньовіччя...

Цікавинки з історії Житомира від місцевого краєзнавця

Для формування особистості потрібно знати історію своєї родини, адже...

Дуже відомі гості Житомира

Весь світ знає, як може українець зустріти свого гостя....

Share

Піаніст і композитор, педагог Віктор Степанович Косенко, який поповнив золотий фонд української культури є уродженцем Петербурга. То чому ж вважається українським митцем? Далі на izhytomyryanyn.

Поліське коріння

Віктор Косенко народився 11 (за старим стилем 23) листопада 1896 року. Саме походження, а не місце, де народився, зіграло вирішальну роль у житті митця. Батьки майбутнього генія походили із Житомирщини: мама – Леопольда Йосипівна – із самого Житомира, а батько – Степан Семенович Косенко – з Новоград-Волинського, де сім’я і мешкала перед виїздом до Санкт-Петербургу, як інформує сайт Меморіальний музей-квартира В.С. Косенка. Саме кар’єра батька, що був генерал-майором царської армії, стала причиною переїзду родини.

Варшавський період

В Петербурзі сім’я Косенків не затрималася, вже через декілька років Косенки переїхали до Варшави, що значно вплинуло на становлення Віктора як музиканта, адже саме у Варшаві юнак почав відвідувати музичні концерти, оперу, вистави і знайомився із грою талановитих музикантів-сучасників.

Українську народну пісню хлопчик слухав із самого дитинства, як і твори Ф. Шопена, П. Чайковського, Ф. Шуберта та інших. Косенки з дитинства розвивали у дітях відчуття прекрасного. Леопольда Йосипівна гарно грала на фортепіано, її музичні здібності передалися і дітям: хтось співав, а хтось, як і жінка, грав на фортепіано – усі були музично обдарованими.

Музикальний вундеркінд

Вже у віці 5-6 років Віктор вільно підбирав на фортепіано знайомі мелодії, самостійно створював до них музичний супровід. Коли Віктору було 9 років, сталося те, що змусило батьків по-іншому оцінити талант сина. Про це розповідала дружина музиканта:

«Сестра Марія надто ревниво ставилася до свого репертуару, не любила, щоб хтось грав те саме, що й вона, і тому коли мала йти кудись, то свої ноти замикала. І ось, повертаючись якось додому, вона почула, що з відчиненого вікна її кімнати линуть звуки бетховеновської сонати, яку вона саме готувала для консерваторії. Обурена, вбігла у кімнату, маючи намір суворо вичитати порушникові, але… зупинилася вражена: за роялем сидів дев’ятирічний Вітя і без нот — по слуху грав сонату Бетховена, сповзаючи зі стільця тоді, коли, на його думку, потрібно було натиснути на педалі».

У Варшаві юнак відвідував музичні класи, але освіту поїхав здобувати до Петроградської консерваторії по класах композиції та фортепіано. Саме за свою обдарованість Віктор Косенко був звільнений від сплати за навчання.

Найщасливіші роки – у Житомирі

Після закінчення навчання Віктор Косенко переїжджає до Житомира і починає викладати у Музичному технікумі. Саме у Житомирі музикант зустрінеться із майбутньою дружиною, музою і коханням всього життя – Ангеліною Канеп. 

З Ангеліною Віктор познайомився на одному із тих вечорів, коли працював тапером – акомпанував німе кіно. Гра Віктора вразила жінку і та, в знак подяки, передала музикантові дві троянди зі своєї сукні. Пізніше, вже у 1920 році, під час церемонії реєстрації шлюбу Віктор поверне ці квіти Ангеліні зі словами: «Галюшенько, мені більш нічого тобі подарувати». Пелюстки троянд збереглися, а  художник Василь Батюшков зобразив їх на одній зі своїх робіт. На момент одруження жінка вже мала двох дочок від попереднього шлюбу – Ірину та Раїсу, їх Косенко згодом вдочерить і все життя любитиме, як рідних.

У Житомирі Віктор Косенко веде активну композиторську і музичну діяльність. Музикант виступав сольно і акомпаніатор. Створив камерне тріо, до якого входили, окрім самого піаніста,  В.Коломойцев (віолончель), В.Скороход (скрипка). Колектив дав понад 100 концертів, які організовувалися переважно для робітників, селян і солдатів.

Особливий стиль

Як повідомляє сайт «Вечірній Київ» за свідченнями музикознавців, Житомирський період був найбільш плідним у творчій спадщині композитора: понад 20 романсів, Камерне тріо, сонати та квартети.

Останній твір, що розпочав Косенко у Житомирі — «11 етюдів у формі старовинних танців». П’єси музикант присвячував близьким людям. Пізніше сам композитор назве цей твір «сімейний альбом». Завершить роботу над Косенко вже у Києві, де для митця світового рівня було більше свободи і можливостей, ніж у комфортному і милому серцю Житомирі. Так завершився житомирський період, а попереду митця чекали нові творчі вершини.

«В. Косенко був яскравим представником романтичної музики першої половини ХХ століття» , – пише сайт «Свобода».

Він компанував музичні твори української фортепіанної і камерної музики, вірші українських і російських поетів, етюди, сонати, прелюдії. Ним були написані прекрасні сонати для симфонічної оркестри, які стали надбанням класичної української і світової музики. 

 Український митець у радянському режимі

1929 року після гастролей із сольними концертами до Харкова, тур по Східній Україні та виступу в Москві, Віктор Косенко переїжджає до Києва і влаштовується працювати в консерваторію. До кола спілкування Косенка входять відомі українські музиканти і письменники, поети. Пізніше, вже після смерті Віктора, П. Тичина так напише про композитора:

«Відсвіт від його творчої душі назавжди сонячними освітленнями лишився й на моїй біографії».

З кожним роком твори Віктора Косенка набували все більшої популярності, але раптово 1935 року їх було вилучено і заборонено до продажу, а усі портрети митця – забрано звідусіль. Косенко сам просив розібратися із ситуацією, що склалася. Про це згодом Косенко так скаже свої дружині:

«Знаєш, Галюшенька, раніше арештують людину, а потім конфіскують її майно, зі мною вийшло інакше і я сам з’явився у розпорядження НКВД».

Найбільшу цінність становив сам геній Віктора Косенка, тож згодом зателефонували з телецентру – просили організувати концерт у квартирі Віктора Степановича на вулиці Підвальній, де він тоді разом із сім’єю проживали у комуналці. Останній авторський концерт Косенко зіграв з І.Паторжинським та М. Литвиненком-Вольгемутом.

Помер Віктор Степанович Косенко 3 жовтня 1938 року в Києві і був похований на Байковому кладовищі. В пам’ять про композитора встановлено стипендію ім. В.Косенка для найобдарованіших студентів Київської консерваторії, а також Житомирського музичного училища, яке згодом носитиме ім’я митця. 

Чи знають житомиряни про Косенка?

Про Косенка в Житомирі знають і до його персони, хоч він і народився у недружній до України державі, ставляться із шаною. 

Пан Микола житомирянин, знає про Віктора Косенка не так багато, але знає, що такий був, де проживав. Та на думку чоловіка митець є митець, політика не має його стосуватися: «просто культурний діяч». 

А ось Євген добре знає історію життя Косенка, адже сам навчається за класом фортепіано у музичному коледжі ім. В.Косенка. Юнак говорить про митця так:

«Косенко добровільно приїхав до Житомира, адже тут була його родина. Він сам казав, що прожив тут найщасливіші роки свого життя. Тут не може бути якихось протиріч, він наш».