30 Листопада 2022

“Колосок” чи “Союз ТВ”. Битва Житомирських телевізійних титанів

Related

Історія “ММА” в Житомирі

Кулачні бої або бойові мистецтва вважаються одними з найдавніших...

Віце-чемпіонка світу та актриса кіно з Житомира

Величний і могутній Мохаммед Алі колись сказав: “Щоб стати...

Зірковий тренер житомирського “Полісся”

Житомирський футбол за свою історію подарував нашій державі не...

Мотокрос імені Корольова

У світі існує чимало різновидів транспортних засобів та саме...

Голкіпер з Житомира – одноклубник Лобановського

Кожен житель Житомирщини впевнений, що Полісся, це край великих...

Share

Сучасне життя неймовірно важко уявити без гаджетів, смарт телевізорів і загалом цифрових технологій. Безумовно, життя з ними стало легше, яскравіше та цікавіше. В більшій мірі те, що нас оточує у цьому світі, тим чи іншим чином можна вважати цифровими технологіями. В наші часи вже нікого не здивуєш дитиною, яка тримає телефон в руках і вибирає з мільйона мультфільмів один найкращий. А згадайте себе, як ви вмикаєте смарт телевізор і шукаєте, щоб-то його зараз подивитися поки куштуєте бутерброд з маслом. Ми швидко звикли до прекрасного. Пропонуємо згадати ті часи, коли в нас не було змоги дивитися те, що забажаємо, тож ми переглядали те, що могли. Житомирське телебачення на початку 2000-х років. Яким воно було? Що показували? І хто з них сильніший – “Житомир” чи “Союз ТВ”? Далі на izhytomyryanyn.

 Канал “Житомир”

На початку двохтисячних років житомиряни, як і вся країна, почали звикати жити по-новому. Так само і наше телебачення вже намагалося робити перші самостійні кроки. На скільки це вдавалося житомирському обласному телебаченню? Ми розберемося. Чому ж містяни називали канал “Житомир” колоском? Точно не через те, що назву вимовити було легше. Просто логотипом телерадіокомпанії був саме колосок золотистого кольору. Ось в народі  й почали з іронією прозивати наш канал колоском. А що стосується продукту, який випускала команда каналу, тут точно не обійтися без сміху та іронії. Проте, не будемо списувати це на небажання робітників каналу робити якісний контент. Точно можна стверджувати, що всі канали України тоді шкутильгали на обидві ноги. Враховуючи нестачу обладнання на студії, яким напевно колись користувалася кіностудія імені Довженка в перші роки, небажання працівників вбивати своє здоров’я і відсутність бажання працювати з фантазією на повну призвела до такого результату. А що це було і як?  Ми зараз дізнаємося.

99 відсотків передач знімалося в студії каналу. Переміщення по області дозволяли собі лише кореспонденти новин. Це були звичайнісінькі новини, де нічого надзвичайного не відбувалося. А ось була одна передача, яка тримала на плаву “колосок” довгі роки – це “Подарунок від душі”.

Подарунок від душі

На той час ця передача була мега проривом для житомирського телебачення.  Послугами цієї програми користувалися частенько в нашій області. Якщо ж детальніше, то ведучі в студії зачитували привітальні листи, які приходили на адресу редакції, для рідних і близьких глядачів. Після того вмикалася пісня, яку замовляли автори листа. І якщо на радіо в таких самих передачах лунала пісня, то в цій програмі у саме відео кліпу вставлялися фото ювілярів. Ви лишень уявіть собі екстаз іменинника, який побачив своє обличчя на екрані. 20-30 років назад ці відчуття можна було порівняти з першою близькістю з особою протилежної статі. Одним словом, хотілося перевертати гори.

Побрехеньки

Пам’ятаєте програму “Білий Папуга”, де за одним столом збиралися легендарні коміки радянського союзу і розповідали анекдоти. Ось це те саме, тільки по-житомирськи. А слово “легендарні” в цій передачі можна було застосувати хіба що до столу, за яким збиралися чоловіки. Це були з десяток джентльменів, які розповідали анекдоти. Ну, якщо ще дві-три персони за столом були більш менш відомі, то стосовно інших складалося враження, що їх силоміць дістали з тролейбусу і примусили розказувати анекдоти. Відверто скажемо, анекдотами назвати більшість з них не повертається язик. А закадровий сміх вставити не було змоги. Таке було відчуття, що чоловіки намагалися самі видавлювати з себе фальшиві смішки.

 Ось власне і все, що можна виділити з відверто прісного ефіру каналу “Житомир”. Те, що ефірне наповнення каналу залишало бажати кращого, розуміло і саме керівництво телеканалу. Ось і вирішили зробити на ті часи речі, на які зараз точно не наважаться. Щоб хоч якось заманити глядача зупинити свій вибір на перегляді “Колоска”, кожного дня вмикали трансляцію каналів із росії. Особливо запам’ятався житомирянам канал “Рен-Тв”.

Підсумуємо. Що було в силах керівництва телеканалу, вони добросовісно виконували. Банальні фінансові проблеми і відсутність творчого потенціалу працівників зводили на нівець всі бажання зробити якісний контент.  А якщо такі самородки або креативні люди і з’являлися, їх одразу ж переманювали державні відомі канали. Що маємо, те маємо. Проте, колосок в куточку екрана житомиряни точно пам’ятають, і забути його буде важко.

Союз ТВ

В підсвідомості чомусь цей канал завжди вважався меншим братом каналу “Житомир”. А як відомо із дитячих казок, менший брат завжди трішки не дотягує до старшого. Так само трапилося і тут. “Союз ТВ” чимось нагадує автомобіль “Жигуль”. Як у 90-ті, так і до 2000-х років ці авто випускались без жодних змін в комплектаціях. Та ж історія сталася і тут. Багато років назад і по сьогодні мало що змінилося. Щоб повністю уявити всі барви ситуації, краще ми приблизно покажемо, як виглядала програма передач на добу.

  • 06.00 Гімн України
  • 06.10 Програма
  • 07.00 Новини
  • 07.30 Художній фільм
  • 10.00 Програма
  • 12.00 Новини
  • 12.30 Ток-шоу
  • 14.00 Новини
  • 14.35 Прогноз погоди
  • 14.40 Художній фільм

Загалом картина зрозуміла. І ось так кожен день. Розраховувати на перегляд фільму у вказаний час – це не найкраща ідея. І те, що це буде точно художній фільм, гарантій ніхто не давав. А якщо це і було кіно, то один Бог знав, яка це буде картина. От що буде, то буде.  Здавалося, що програму передач складали, як прогнози погоди. Якщо ще на каналі “Житомир” намагалися знімати передачі на різних декораціях, то тут з цим була, м’яко кажучи, біда. Яка б не була програма, позаду ведучих завжди були сіро-зелені панелі. Зрідка були намагання зробити щось розважальне, але за низкою причин, ці шоу жили недовго. На відміну від каналу “Житомир”, виділяти якісь програми немає сенсу. Але все ж один плюс на каналі був. Всі власники телевізорів початку 90-х років могли в антенне гніздо вставити будь що, від звичайної викрутки до мізинного пальця, і “Союз ТВ”  можна було переглядати в HD якості. От що-що, а з телевізійним сигналом тут завжди було все на висоті.

Якби не було болісно констатувати, але під час 90-х років-початку 2000-х назад мали те, що мали. Безумовно, хотілося б більше. Але в тих роках є навіть якийсь шарм. Діти 21 століття ніколи не зрозуміють як можна вмикати телевізор не пультом, а з кулака. І лише після смачного удару він міг включитися. А вибрати між двома каналами було куди легше, ніж зараз, коли 1000 як мінімум є у розпорядженні, а подивитися нічого. Романтичними були ті часи ще й тому, що дітлахи прокидалися о шостій ранку,  щоб подивитися 2-3 серії «Ну, постривай!». І, навіть, трішки приємно сучасним дорослим, в пам’яті яких залишилися чорно-білі телевізори і заставка телекомпанії “ВИД”. До речі всі думали, що то обличчя Єльцина.

Канали “Житомир” і “Союз ТВ” – це як Давид та Голіаф, Каїн та Авель. Але без них нам важко уявити наше минуле. Сіре, одноманітне, безбарвне. А найголовніше те, що воно було наше. 

.,.,.,.