Війна, яка триває в Україні, не може залишатися непоміченою ні для кого. Проте все ж найбільш вразливими у цій ситуації є діти. У той час, коли маленькі українці переховуються від ракетних ударів та авіанальотів в укриттях, вони відчувають страх та тривогу, навіть якщо, можливо, не до кінця усвідомлюють, що відбувається. Декому з родиною довелося евакуюватися за кордон, тож україномовного контенту у їхньому оточенні поменшало. Саме аби допомогти знизити рівень тривожності та відволікти дітей від негативного впливу війни, житомирські волонтери Місцевого Навколокультурного Простору створили проєкт «Казка на ніч». Далі на izhytomyryanyn.
Як створювався та триває проєкт під звуки сирен
Про ідею створення проєкту розповів журналісту нашого сайту izhytomyryanyn співзасновник Місцевого Навколокультурного Простору, волонтер Ілля Грицанюк, виникла у перші дні війни, коли у місті пролунали сирени та з’явилося розуміння необхідності відвідування бомбосховищ. Оскільки казки дітям читали завжди, волонтери вирішили інтегрувати таке заняття з мирного життя у нові страшні реалії та почали записувати відеоролики.
Казки викладають на каналі Місцевого Навколокультурного Простору у ютуб та в телеграмі. Переважно учасники обирають українські народні, які як ніколи раніше потребують популяризації, хоча часто лунають і авторські, й зарубіжних авторів. Серед казок, які вже вийшли в ефір – українські народні «Кривенька качечка», «Названий батько», «Коза-дереза», «Рукавичка», «Про липку і зажерливу бабу», «Фарбований лис» Івана Франка, «Їжачок та соловейко» Юрія Ярмаша, «Куди відлітають риби» Ростислава Попського, «Про парубків, Тимоша і квітку папороть» Сашка Лірника. Також до студії завітав дитячий письменник Дмитро Кузьменко, відомий під псевдонімом Кузько Кузякін, та зачитав свою авторську історію «Давай лапку!» та казку «Труба, яка мені схожа на трубу» з книжки «Я і мій тато».
“Казка на ніч”: від дорослих для дітей з любов’ю та вірою в перемогу
Ілля Грицанюк зазначає: поставили собі за мету викладати ролики ледь не кожного робочого дня. Контент створюють на студії, над ним працює відеооператор та звісно запрошений гість. Публікують матеріал переважно у вечірній час, аби батьки мали змогу увімкнути казку своїм дітям перед сном.
Участь у проєкті «Казка на ніч» беруть актори, музиканти, поети, журналісти, чиновники: люди із різних сфер діяльності, які залишилися в Житомирі та разом з тим займаються волонтерством. Вони такі різні на перший погляд, проте їх об’єднує спільна мета: допомогти дітям відволіктися від новин про війну, отримати позитивні емоції, яких так зараз не вистачає.
Волонтерка Марія розповідає, що запрошення взяти участь у проєкті та зачитати казку дітям прийняла без вагань. Обрала українську народну казку, яка на хвильку занурила у сонячне та щасливе дитинство. Дівчина вважає, що у цей непростий для країни час мистецтво, а зокрема література, має рушійну силу, та здатне допомагати подолати паніку та налаштовуватися на позитив, тож вважає, що така творча ініціатива надважлива.
«Казка на ніч» не припиняється з перших днів повномасштабної війни, і організатори зазначають: мають ще багато планів та сюрпризів для маленьких глядачів.
