Житомирську область, за свідченнями істориків, люди освоїли давно, тому ця територія викликає цілком виправданий інтерес у археологів. Так, фахівці неодноразово знаходили тут різні історичні пам’ятки минулого. Археологи зацікавилися старожитностями Житомирщини ще у ХУІІІ, а плідно почали пошуки вже у ХІХ столітті.
Детальніше про археологічні розкопки на Житомирщині та результати роботи археологів розповість izhytomyryanyn.
Перші археологічні розкопки на території Житомирщини були аматорськими
Перші археологічні розкопки, які беруть свій початок у першій половині та продовжуються до середини ХІХ століття, мали аматорський характер. Про це йдеться в публікації доктора історичних наук Івана Ярмошика Мова йде про чотири знайдені графом Растворовським кургани поблизу селища Миропіль. Також відомо про роботи з пошуку старожитностей у Овруцькому повіті, які тривали у середині ХІХ століття.
Із другої половини ХІХ століття рівень проведення археологічних розкопок значно зріс та набув наукового підходу, роботи проводили, зокрема, такі видатні фахівці як Володимир Антонович та Сергій Гамченко. Так, саме Володимир Антонович, який займався вивченням курганів, розташованих на територіях сучасних Ружинського та Андрушівського району – один із перших науковців, який зацікавився давньоруськими поселеннями та пам’ятками часів кам’яного віку.
Сергій Гамченко, житомирський археолог, продовжив розпочату Володимиром Антоновичем справу із дослідження кургану-могильника на території сучасного Житомира. Окрім цього, вчений займався вивченням пам’яток часів давньої Русі, розташованих у басейнах річок Тетерів, Случ та Корчувата.
Протягом ХХ століття археологів зацікавили поселення у Коростені та на Коростенщині
Археологічні розкопки продовжувалися і протягом ХХ століття. Так, у той період науковці зацікавилися Коростенем, зокрема, Вікентій Хвойка, якому належить відкриття трипільської культури, знайшов у місті стоянку часів мезоліту.
Надалі, у 30-ті роки ХХ століття, археолог Іван Левицький, який на той час працював у Волинському науково-дослідному музеї в Житомирі, займався вивченням культури кулястих амфор, які належать до мідного віку. Також вчений зацікавився поселеннями трипільців, що на Коростенщині та розташованими на території Народицького району курганами.
Відомо, що згодом археологічними розкопками території Житомирської області займалися такі українські археологи, як Теодосій Мовчанівський, Федір Козубовський, Валентина Неприна, Володимир Гончаров, Роман Юра, Ростислав Виєзжев, Михайло Кучера, Євгенія Махно, Іон Винокур. Також до вивчення історичних пам’яток Житомирщини у той час долучився і В.Місяць, очільник Житомирського обласного краєзнавчого музею. Варто згадати і про аматорські розкопки, які здійснювали сільські вчителі. Так, вивченням пам’яток займалися вчитель із села Бистрик, що на Бердичівщині, Г. Богун та С. Липка, вчитель із Любара, а саме, із школи №1.
Враховуючи непідробний інтерес істориків, археологів та інших науковців до Житомирської області, можна зробити висновок, що на цій території знаходяться пам’ятки безлічі археологічних культур, які належать до усіх хронологічних періодів. Тож розповімо про найяскравіші та найбільш досліджені об’єкти від кам’яного віку і аж до Київської Русі.
Найдавніша пам’ятка, знайдена на території області – Житомирська ранньопалеолітична стоянка
Житомирську ранньопалеолітичну стоянку слід вважати найдавнішою пам’яткою, знайденою на території Житомирської області. Сліди цього об’єкта було виявлено в урочищі Лиса Гора, неподалік села Городище, що на Черняхівщині. Вчені визначили, що її виникнення варто датувати понад 100 років тому, саме тоді вона постала на пагорбі біля річки Свинолужка. На цій стоянці було виявлено та зібрано орієнтовно понад 2 тисячі знарядь праці, виготовлених з кременю. Відкрито цей історичний об’єкт було 1959 року, протягом 1960 – 1963 років тогочасний директор Житомирського обласного краєзнавчого музею В. Місяць займався її дослідженням.
У результаті вивчення Житомирської ранньопалеолітичної стоянки вчені дійшли висновку, що Східна Європа отримала знання щодо знарядь праці з кременю та їхньої обробки із Заходу. Так, зразки знарядь праці, знайдені на цій території – рубила, сікачі, наконечники, скребла, а ще виготовлені із кременю стамески та проколки. Також варто зазначити, що цю стоянку варто вважати не лише найдавнішою на території області, а й тою, з якої люди почали освоєння земель України.
Радомишльська стоянка як яскравий зразок спадщини часів пізнього палеоліту
Далі варто згадати про Радомишльську стоянку, знайдену у 1956 році учнями місцевої школи №4. Її варто віднести до категорії стоянки епохи пізнього палеоліту. Так, під час польових робіт школярі виявили кістки мамонта, розташовані на відстані 0,8 м вiд поверхнi землі. Про відкриття було повідомлено у Академiю наук України, надалі фахівці цієї установи, досліджуючи це місце, знайшли кремінні знаряддя праці.
Радомишльську стоянку палеолітичної епохи вважають доволі дослідженою не лише серед пам’яток області, а й на території України загалом. Так, дослідники виявили тут шість подібних до наметів осель, які вочевидь належали мисливцям, а поруч із ними – кістки північного оленя, мамонта, дикого коня та залишки кременів. Поруч із поселенням розташовувалася яма, яка колись слугувала сховищем, округлої форми, близько двох метрів у діаметрі та до одного метра у глибину, у якій зберігалася велика кількість кісток мамонта. Ймовірно, ці кістки колись використовувалися або як будівельні матеріали, або, ж можливо, використовувались у їжу. І оселі, і яма – це поселення невеликих розмірів та разом виглядали як замкнене коло. Усередині селища розташовувався центр виробництва та вогнище. Мешканці селища видобували кременеву сировину на берегах Тетерева. Так, сховище сировини було знайдене у кількох кілометрах від Радомишльської стоянки.
Про стоянку, знайдену у Радомишлі, наразі знають не лише в Україні, а й у інших країнах. Інформація про неї занесли до багатьох наукових праць, посібників та енциклопедій.
Також варто розповісти й про інші поселення в області, які належать до часів палеоліту. Вони були знайдені на території сіл Довгиничі, Клинець Овруцького, а також у селі Колодяжне Дзержинського районів. Ці поселення належали мисливцям, які в основному полювали на таких тварин – мамонтів, диких коней та північних оленів. Мисливською справою займалися у першу чергу для харчування, також не гребували цією справою заради хутра, а кістки впольованих тварин використовували у будівельних цілях. Інструменти виготовляли або із кременю, або із кісток тварин, також використовували і дерев’яні.
На території Житомирщини знайдено кілька пам’яток доби мезоліту
Надалі поговоримо про мезоліт, який є наступним етапом у розвитку людської цивілізації. У цей період, датований близько 10-6 тис. років до н.е, відбувається потепління клімату, у зв’язку з чим з території сучасної України зникають витривалі до холоду тварини, такі як північні олені, бізони, мамонти, що слугували для тодішніх людей основними джерелами харчування. Тож аби ефективно полювати на менших за об’ємами тварин, люди навчилися виготовляти лук та стріли, які могли влучати на більші відстані.
У цей період людина вперше приручила тварин. Це були свиня, собака та кінь. Все більшу роль почало відігравати збиральництво, людина починає займатися рибальством. Що стосується знарядь праць, то вони набувають трансформації: у першу чергу, вони менші за розмірами, також правильних геометричних форм. Проте використовувалися і знаряддя праці, які були поширеними у добу палеоліту.
В Україні знайдено кілька пам’яток, які належать до мезолітичної доби. На території Житомирської області зокрема знайдені об’єкти, які стосуються Волинської групи. Відомо про поселення, знайдені поблизу сіл Стаханове, Кропивня неподалік Володарськ-Волинського, Мелені на Коростенщині, Чоповичі на Малинщині.
Доба неоліту на Житомирщині
Наступний період, який заслуговує на увагу у контексті розмови про археологічні розкопки – це неоліт, або кам’яний вік. На території Житомирщини він тривав протягом VI – IV тис. до н.е. та вирізняється вдосконаленням господарчих можливостей людей. Так, у той час людство якраз переходить від мисливства та збиральництва, які вважають привласнюючими, до землеробства та тваринництва, які є відтворюючими. Таким чином людина стала менш залежною від особливостей природи. Також важливим моментом є те, що перехід до нових форм господарства посприяв зародженню ідеї приватної власності, що у свою чергу спричинило виникнення державних формувань.
Важливе досягнення людства у добу неоліту – використання глини для виготовлення керамічних виробів
Не менш значне досягнення людини доби неоліту – інтегрування в життя глини, який вважається першим штучним матеріалом, і як наслідок, виготовлення кераміки. Попри певний примітивізм виробів із глини, його поширення та використання посприяло урізноманітненню раціону харчування тогочасних людей та посприяло їхньому фізіологічному розвитку. У цей період людство винаходить нові техніки обробки кременю, зокрема, свердління, розпилювання та шліфування, таким чином, входять у вжиток сокири, свердла та тесла. Тож науковці вважають цей період неолітичною революцією.
Дослідження пам’яток доби неоліту, яких багато на території Житомирської області, датується другою половиною ХІХ століття. Так, дослідники Федір Штейнгель та Яків Яроцький виявили поселення доби неоліту поблизу сіл Норинськ, Збраньки, Бондарі, Коптівщина, Перга та Юрове.
Дослідженням пам’яток доби неоліту на території Житомирської області протягом 20-х років ХХ століття займався й Іван Левицький. Так, у 1927 році археолог проводив роботи з розкопок поблизу Народич, а саме в урочищі Піщане, а 1930 року розкопав стоянку біля села Каленське, що на Коростенщині.
У післявоєнні часи тривають дослідження пам’яток доби неоліту
Далі настають післявоєнні часи, у які археологи Ростислав Виєзжев, Володимир Гончаров, Гаврило Богун та Валентина Неприна знаходять на території Житомирської області нові об’єкти часів неоліту. Поселення виявили у басейнах річок Роставиця, Гнилоп’ять, Тетерів та Случ. Також 1948 року продовжуються розкопки поселення біля Мостви. 1963 року Валентина Неприна дослідила поселення неподалік Тетерівки Житомирського району, яке відносять до спадщини дніпро-донецької культури.
У 1930 році Іван Левицький розкопав торфовище поблизу села Каленське, що на Коростенщині. Протягом 1948-1949 років на цій території було вивчено 1400 м.кв. площi та у результаті знайдено сліди від вогнищ, склад кременів та залишки посудин округлої форми.
Ще одна стоянка доби неоліту на території Житомирської області була знайдена у 1973 році археологом Леонідом Залізняком неподалік села Лазарівка. Так, вченого зацікавили уламки кераміки, оздоблені орнаментованими насічками. У 1984 році Леонід Залізняк розкопав ще одну стоянку біля села Тараси, що на Малинщині. Там було виявлено залишки кераміки часів пізнього палеоліту та виготовлені з кременю знаряддя праці.
Загалом мова йде про понад 40 місцезнаходжень періоду неоліту, які виявили на території Житомирської області, а саме на Бердичівщині, Коростенщині, біля Лугин, Малина, Овруча та Олевська.
Трипільська культура – найяскравіший представник доби мідного віку
Варто зазначити, що найяскравішим представником археологічної культури мідного віку є трипільська, яка в Україні датована ІУ – ІІІ тис. до н.е.. На території Житомирської області археологічні пам’ятки, які належать до трипільської культури, були розташовані поблизу сіл Троянів, що неподалік Житомира, Паволоч, Попільнянського, Нова Чортория, що на Любарщині.
Перші розкопки пам’яток бронзового віку на Житомирщині починаються у 70-80-х роках ХIХ століття
Останній період в археологічній періодизації – це бронзовий вік, у цей період розпочинають своє формування державницькі відносини. На території України бронзовий вік тривав у ІІ – на початку І тис. до н.е.
Перші розкопки археологічних пам’яток, які належать до бронзового віку, на території Житомирської області розпочинаються в 70-80-х роках ХIХ століття геологом Готфрідом Оссовським та археологом С. Люба-Радзиминським.
Найвідоміші поселення, датовані бронзовим віком на Житомирщині були розташовані біля сіл Ворошилівка та Стара Гута. На цих об’єктах найбільше було знайдено фрагментів кераміки.
Пізній період бронзового віку готував людство до переходу на наступний етап – епоху раннього залізного віку, який на території України тривав з початку 1 тисячоліття до н.е.
На Поліссі, куди територіально входить і Житомирщина, знайдено волинську локальну групу пам’яток, що відноситься до періоду раннього залізного віку.
Разом з тим, відомо лише про неукріплені поселення часів залізного віку на Житомирщині. Так, біля села Ворошилівка було знайдено поселення, що належить до чорноліської культури. 1946 року неподалік села Райки Бердичівського району археолог Володимир Гончаров розкопав поселення, що належить до часів ранньозалізного віку. Біля села Троянів, що на Житомирщині, було знайдено поселення, яке належить до скіфських часів, його досліджував М. Шмаглій.
