Українські землі завше мали твердий зв’язок із європейським простором, а наші земляки – вплив на загальноєвропейську історію. Кроки на життєвій путі Виговського чи Дашкевича віддавали сильною луною від ногами сусідів чи навіть в далеких землях. Далі на izhytomyryanyn.
Житомир – як ґрунт польського відродження
Житомирщина до 1793 року входила до складу Речі Посполитої. Польський єтнос пустив глибоке коріння у наші землі, що зараз має свій слід – важко не знайти польську кров у пересічному корінному житомирянину. У ХІХ ст. Житомир був серцем польської культури Наддніпрянської України. Католицькі храми, монастирі та єзуїтські навчальні заклади – все це дало свій вклад у формування Житомирщини такої, якою вона зараз є. Поляки, втративши спільну з латишами-білорусами та українцями державу, кожного покоління підіймали повстання “За нашу і вашу свободу!” – у 1790-тих, 1830-тих і 1860-тих. Хоч українці, підкуплені пільгами і превілеями Катериною ІІ, переважно не підтримували цей рух, українська земля зробила свій внесок у цей рух – тут народилися та формувалися посполитські герої.
Домбровський і його борня за свободу
Ярослав Домбровський народився у місті Житомирі в родині збіднілих дворян, отримав освіту в царських військових навчальних закладах. З часом патріот Речі Посполитої влився в опозиційні рухи та розробив план повстання. Домбровський був заарештований 1863 р., а повстання загасили кров’ю 1864 р. Того ж року герой втікає з в’язниці та через зв’язки визволяє свою дружину, після чого вони емігрують в Європу. Під час подорожі Європою Домбровський знайомиться із італійським національним героєм Джузеппе Гарібальді та європейськими інтелектуалами, а потім вливається в емігрантський рух. Він спілкується з однодумцями, передбачає недалеке майбутнє Європи в своїй книжці “Критичний нарис війни 1866 в Німеччині та Італії”.
Після розгрому французьких військ у франко-пруській війни Гарібальді та Домбровський пропонують допомогу імперському уряду, але французи поки не приймають допомогу. Швидше за все, він сподівався вислужитися перед Францією, набувши сильного союзника у боротьбі за незалежність – бонапартистська Франція уже відновлювала Польщу. Однак Домбровський формує емігранський польський військовий підрозділ, а пізніше, вже у революційній Парижській комуні, куди вступило багато його земляків-однодумців, знаходить своє місце – керманичем легіону, а потім – командиром сектору оборони французької столиці. Зрештою стає генералом та командує захистом Парижу від пруського наступу. Генерал загинув під час битви, а згодом загинула і друга в його житті революція.
Історія визначного житомирянина – знакова для нас. По-перше, вона ілюструє нитки зв’язку наших історій, він може стати об’єднувальною фігурою для становлення міжєвропейських зв’язків. По-друге, його історія показує, який тісний світ навіть до винайдення навіть стаціонарних телефонів, – герої польської революції та італійського Рісоджименто зустрічаються у Франції. До того ж, Домбровський – людина, яка боролася за дві революції та за дві свободи – вітчизни його батьків та батьківщини його друзів. Він справді ілюструє приказку “Роби там, де ти є, те, що можеш”.
