29 Січня 2023

Фещенко-Чопівський. Величний вчений з Житомирщини

Related

Втекла від війни з Маріуполя до Житомира

Українська земля споконвіку славилася своєю гостинністю, щирістю, добрими і...

Як Житомир боровся з COVID 19

Як би не було сумно констатувати, та в історії...

Дитячий табір Житомирщини «Орлятко». Як ми втратили легенду

Хоч раз в житті відвідати дитячий табір, означає залишити...

Виходив немовля вагою 490 грамів. Історія лікаря з Житомира

Що може бути ціннішим в світі ніж життя людини?...

Поетеса з Житомирщини Наталія Куліш і її збірка «Вірші, написані війною»

Вона — бібліотекар с. Новопіль Оліївської громади та поетеса,...

Share

Щоб відшукати в Житомирі мешканця, який не знає вулицю Фещенка-Чопівського потрібно прикласти зусиль. Та аналогічне потрібно зробити, щоб віднайти того, знає про діяльність цієї, безсумнівно талановитої людини, чиє ім’я вписане в історію України великими літерами. Щодня тисячі містян прогулюються цією вулицею і навіть не підозрюють чим ця людина була видатною, якими жахливими були останні роки цієї видатної постаті, яка за життя встигла все і всюди. Та хто ж знав, що шалене і яскраве сонце цієї освіченої людини так болісно зайде за небосхил. Далі на izhytomyryanyn.

Дитинство і юність

У місті Чуднові, тоді ще Волинської імперії, 20 січня 1884 року майже півтора століття тому народився Іван Фещенко-Чопівський. Тут пройшли перші дитячі і юні роки майбутнього вченого. 

У віці 9 років після двох класів школи вступив у місті Житомирі до чоловічої гімназії. Родина переїздить до Житомира і в 17 років доля відбирає у Івана батька який пішов на той світ у 1901 році. Щоб заробити на крихту хліба для себе, сестри і матері юнак починає працювати репетитором. 

По закінченні школи вступив до Київської політехніки, де навчається на спеціалізації по вивченню металів. 

Після успішних перших кроків на ниві вчителювання відвідував різні міста для отримання кваліфікації, такі як Дюссельдорф, Лондон, Шеффілд, і після того вдало склав екзамен на звання ад’ютанта.  

Силами відповідних інстанцій був відправлений на дворічне стажування до Німеччини. 

Військові події 1941 року змусили Івана повернутися до України і продовжити працювати на Батьківщині. І знову наш герой повертається до викладацької діяльності в Київській політехніці, де підкорює нові щаблі цієї стежини, щоразу отримуючи нові знання. 

Інженер воєнного комітету, таку посаду обіймав Іван, де ретельно працював над проблемами ресурсів і їх економії. 

Доросле життя

Того ж часу вчений одружується на студентці свого ж університету. 

1921 рік увійшов в біографію Івана, як неймовірно насичений період, коли за період 200 днів встиг провести шалений державотворчий етап в кар’єрі і отримати з добрий десяток нових звань і посад на різноманітних напрямках своєї діяльності вченого. 

На прохання Михайла Грушевського написав книгу про матеріали і щедроти природних ресурсів України. 

Вів журналістську діяльність, за що і був покараний, адже виступав проти діяльності влади Гетьмана Скоропадського, як підсумок був затриманий на 17 діб окупаційними військами Німеччини і відправлений за грати у Лук’янівську колонію.  

1922 року працював у Варшаві і Кракові.

В 1923 році рідна земля знову стає місцем роботи вченого, а саме місто Львів, де з новими силами знову викладає на технічних курсах. 

Червень 1926 року став видатним для нашого земляка тим, що у місті Лондон стає членом інституту заліза і сталі. 

З 1927 по 1938 роки встиг з захистом великої кількості дисертацій у різних містах Європи. Проводить різноманітні дослідження і робить неймовірні відкриття у сфері металургії. Став членом-кореспондентом у Польській академії технічних наук. 

За життя написав чимало книг про металознавство, запаси ресурсів України.

Останні роки

Занадто багато знав, чим заважав лиходіям того часу. Певне то і стало причиною того, що нашого героя було заарештовано в березні 1945 році. Як покарання був засланий в концтабір Абезь (республіка Комі) на 15 років. Та не судилося більше нашому земляку повернутися на рідну житомирську землю, адже через жахливі і нелюдські умови зміг протриматися в тих жахливих місцях усього 7 років. 2 вересня 1952 року на чужині зупинилося серце нашого земляка через нелюдські знущання у концтаборі, де і був похований.

Не наша то справа когось судити, тим паче після спливу стількох років, але є відчуття, що всі знання і роботи політичного і громадського діяча, вченого з Житомирщини комусь були потрібні, а інших методів тоді ніхто не знав, як привласнити собі чуже. Дехто ними користується і зараз і від того сумно на душі.

.,.,.,.