За кілька років до створення розважального славеню Житомира 2015 року з відомими артистами, не менш відомий Володимир Шинкарук презентував свій славень нашому місту. Бард зарекомендував себе як автор поетичних пісень-славнів своїй alma mater ЖДУ ім. Франка, Житомира і Андрушівщини, а його донька — Ірина Шинкарук — виконала гімн Глибочиці. Далі на izhytomyryanyn.
Життя поета і наш край
Поет народився 1954 року в Ружинському районі, але родина протягом 1958-67 років жила на Хмельниччині. 1967 року сім’я Шинкаруків з тринадцятирічним Володимиром оселяється в Червоному Андрушівського району. Тут почалося його формування як творчої особистості, тут він розуміє свої основні захоплення — музика, література і спорт. По завершенню тоді ще десятирічного шкільного навчання працює у місцевому будинку культури при цукровому комбінаті. 1972 року навчається у Житомирському педагогічному університеті, потім служить у війську, закінчив аспірантуру в Київському інституті імені Горького. Після цього повертається на Житомирщину і продовжує роботу в alma mater. Як науковець розвивається у царині історії літератури та літературного краєзнавця. Автор пісні написав більше пів сотні літературознавчих статей, а у плідній співпраці з професором Білоусом Шинкарук написав кілька навчальних посібників. Надихаючись красою рідного краю, митець зібрав свою творчість у п’ять збірок поезій, дві книжки прози, два альбоми на магнітних носіях і шість альбомів на компакт-дисках.
Тож автор славню бачив Житомирщину не тільки очима пересічного мешканця, а й очима науковця, письменника і музиканта.
Славень міста “Жита і миру”
Славень має ще одну назву — “Місто наших надій”. Презентував свою пісню автор 2011 року на день Житомира на головній сцені міста — у драматичному театрі ім. Кочерги. Того ж року автор отримав звання “Почесний громадянин міста Житомир”. Під час прем’єри пісні автор щиро усміхався, присолодшивши слова.
Текст славню складається з трьох куплетів та приспіву після кожного з них. Рядки між собою римуються перехресним римуванням. У тексті пісні часто вживають анафору (однаковий початок рядків у вірші), що наближає його до розмовного стилю. У музиці чується елементи романсу — наче ліричний герой освідчується у любові рідному місту.
Найпопулярніші художні засоби автора — епітети, метафора і порівняння — на повну розвинулися в тексті, вони надають тексту не лише затишно-живого відтінку, а й чарівного присмаку, як поет бачить щось більше, ніж інші.
У тексті можна виокремити навіть автобіографічні елементи (ліричний герой повертається на батьківщину “з далеких доріг”), адже сам професор-бард багато разів їздив у відрядження в інші міста та Польщу, Словаччину, Угорщину, Німеччину, Францію, США…
У тексті натякнули на довгу історію Житомира, який “непорушно стоїть серед сивих століть”. Гарно використаний епітет відсилає до сторінок прадавньої історії міста. Також у цьому фрагменті чути словесна гра зі звуком [с] — можливо, натяк на свист вітру у лісах Полісся?
Текст славню загачений приємними побажаннями городянам і самому місту.
В кінці останнього куплету автор вклав те, що ж асоціюється у нього з містом, яке стало рідним: праця, військові подвиги, музи і пісні.
Звісно, цей гімн та музика навряд став би офіційним символом міста. Пісня справді більше схожа на романс ніж на пафосний славень. Але цим він приваблює реципієнта — в рядках кожен щось знайде щось, що відбринить у своїй душі.
Цікаво, що за кілька років після виходу цієї пісні інші знаменитості-житомиряни записують свою — так вже друге покоління митців дарують місту пісню-гімн.
