31 Січня 2023

Традиції та звичаї Житомирщини

Related

Втекла від війни з Маріуполя до Житомира

Українська земля споконвіку славилася своєю гостинністю, щирістю, добрими і...

Як Житомир боровся з COVID 19

Як би не було сумно констатувати, та в історії...

Дитячий табір Житомирщини «Орлятко». Як ми втратили легенду

Хоч раз в житті відвідати дитячий табір, означає залишити...

Виходив немовля вагою 490 грамів. Історія лікаря з Житомира

Що може бути ціннішим в світі ніж життя людини?...

Поетеса з Житомирщини Наталія Куліш і її збірка «Вірші, написані війною»

Вона — бібліотекар с. Новопіль Оліївської громади та поетеса,...

Share

Житомирська область розташована на півночі України, і цей регіон має значне культурне, релігійне та культурне значення. Окрім українців, на території Житомирської області проживає також і доволі велика кількість поляків.

Повсякденність мешканців Житомирської області не обходиться без різноманітних звичаїв та традицій, які пройшли крізь століття та разом з тим не втратили своєї актуальності. Так, у звичаях та традиціях присутні елементи як язичницьких, так і християнських мотивів, і таке їхнє поєднання надає обрядам святковості. Детальніше про традиції та звичаї Житомирської області, їхню історію та значення для місцевих мешканців розповість ЯЖитомирянин.

Святкування Різдва

У першу чергу, варто згадати про історію свята та про його обрядовість. Так, у християнському Різдві прослідковуються і дохристиянські звичаї, втім, обряди та магічні дії змінили молитви та побажання доброго врожаю, спрямовані до Всевишнього. 

До відзначення Різдва обов’язково залучали усіх членів родини. Підготовка до свята розпочиналася заздалегідь, напередодні Святвечора оселю прибирали та прикрашали, застеляли нові рядна, а також готували до вжитку заздалегідь куплений одяг та посуд. Також напередодні господиня випікала хліб та готувала кутю та узвар із сухофруктів, натомість господарю потрібно було внести до хати Дідуха. Сухий верх з куті віддавали домашнім птахам та худобі з надією покращити таким чином родючість грунту. Далі і кутю, і узвар переносили на покуть, супроводжуючи це дійство молитвами. 

Важливим було не пропустити появу на небі першої зірки, і лише тоді можна було починати Святу вечерю. Першим вечеряти потрібно було сісти господарю, а далі до вечері доєднувалися і інші члени родини по старшинству. Протягом вечері вважалося неприйнятним вставати з-за столу, також потрібно було розмовляти неголосно. 

Пісних страв, за традицією, мало бути дванадцять, у тому числі кутя, капусник, рибні страви, голубці, вареники, млинці, пиріжки, борщ та інші. По закінченню вечері кутю та певні страви не прибирали зі столу, а залишали для споживання для духів, для них же на стіл ставили склянку води та стелили чистий рушник. 

Основна увага свята сконцентрована саме на відзначенні Святого Вечора, святкування ж Різдва обмежувалося відвідуванням Служби Божої у церкві та гостюванням у родичів та друзів. 

Як відзначають Різдво мешканці Житомирської області

Мешканці Житомирської області, християни західного обряду відзначають Різдво 25 грудня, а віряни східного обряду – 7 січня. На головних вулицях міст, зокрема, у Житомирі, до різдвяних свят встановлюють вертеп та організовують різноманітні тематичні святкування. Зокрема, учасники дійства, одягнені у традиційний український одяг, співають колядки, а вірян зі святами вітають представники Ради Християнських Церков Житомирщини та виконують молитви. 

Також під час різдвяних свят можна відвідати різноманітні майстеркласи, фотозони, та завітати до Резиденції Святого Миколая у Житомирі. 

Та звісно, святкування Різдва для мешканців Житомирської області не обмежується відвідинами майстеркласів та різноманітних святкувань, адже у першу чергу, це – родинне свято, яке доречно відзначити у колі сім’ї та відвідати храм. 

Також житомирянам припала до душі традиція влаштовувати різдвяний вертеп, під час якого місцеві мешканці, одягнені у святкове українське традиційне вбрання, співають колядки вулицями міста. 

Святкування Нового Року

Новорічні свята в Україні мають непросту історію становлення, адже наші предки відзначали його у різний час – і у березні, і у вересні, і у січні. Традиції відзначення Нового року залишалися змішаного язичницько-християнського походження у середовищі українських селян аж до початку XX століття. 

Спочатку наші предки відзначали Новий рік весною, адже у всіх стародавніх народів святкування Нового року припадало на час, коли пробуджується природа та в основному було приурочене до початку землеробських робіт. Тож давні слов’яни асоціювали початок нового року із приходом весни. На жаль, навіть спираючися на історичні джерела, неможливо визначити, як саме слов’яни святкували Новий рік у язичницькі часи, втім, найбільш вірогідно, що його відзначали у переддень весняного рівнодення. Зокрема, можна припустити, що у давніх слов’ян березень асоціювався із початком нового року, адже саме у цей час року відбувався язичницький звичай влаштування тризни, урочистого обіду на честь померлих родичів. 

Так, протягом тризни древні слов’яни згадували про кінець зими та спалювали солом’яне опудало, яке символізувало поєднання природи та людського життя. 

Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом’яне опудало, що символізувало зв’язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов’язаний у нас з Великодніми святами.

У час приходу християнства на землі Київської Русі та у зв’язку із запровадженням юліанського календаря, Новий рік призначено відзначати 1 березня. Так було до тих пір, доки у XV столітті церква не долучилася до греко-візантійського обряду, а разом із цим 1 вересня стали вважати початком церковного та державного року. 

Після запровадження нової календарної системи папою Григорієм XIII. яка отримала назву григоріанської, або “за новим стилем”, усі європейські народи починають відзначати Новий рік 1 січня, натомість православна церква відмовляється переходити на григоріанський календар, адже у ньому іноді час відзначення Великодня збігається із єврейським, а це йде усупереч “Апостольським правилам”. 

Традиція святкувати Новий рік 1 січня прийшла на  територію Київської Русі у 1700 році та запозичена у Західної Європи. Втім, літочислення продовжується вестися за юліанським календарем. Григоріанський календар на українських землях розпочинає діяти лише у 1918 році, втім, переходити на новий стиль літочислення православна церква відмовилася. 

Українці відзначали свята Маланки та Василя у останній день старого року та у перший день нового. На противагу Різдву та Хрещенню, особливого релігійного значення ці дати не мали, тож обрядовість у цих свят не церковна.  

Вечір 31 грудня вважався щедрим, аби його відзначити, накривали пишний святковий стіл. Широкою популярністю користувалися новорічні ворожіння та різноманітні прикмети. Ворожіння, які стосувалися питань шлюбу, мали ігровий характер. 

Важливим та своєрідним аспектом періоду українського нового року були святкові вітання у вигляді щедрувань та засівань, а також ігри “Маланка” та “Коза”. 

Символом Нового року та обов’язковим традиційним атрибутом довгий час був дідух, якого виготовляли зі снопу. Кілька пучків, кожен з яких був окремо обплетено соломинками, зав’язували у вигляді вінка. Знизу дідуха робили розгалуження, аби його можна було поставити. Верхівка дідуха мала вигляд снопу, оздобленого колоссям. Гілки “дідуха” прикрашали кольоровими стрічками, сухоцвітами або паперовими квітками. Дідух стояв у хаті протягом усього періоду різдвяних свят як символ спільного предка. 

Як відзначають Новий рік мешканці Житомирщини

Безперечно, мешканці Житомирщини люблять відзначати новорічні свята, адже це час зимових прогулянок з друзями та затишних святкувань у колі родини. У цей час в містах області облаштовують святкові фотозони та влаштовують тематичні майстеркласи  як для дітей, так і для дорослих, встановлюють та прикрашають головні ялинки міста. 

Традиційно у містах Житомирської області відбувається урочисте відкриття головної ялинки, що супроводжується святковим концертом. Також протягом новорічних свят у містах організовують різноманітні святкові заходи, на які запрошують артистів, музикантів, співаків. Мешканці Житомира, зокрема, незважаючи на погоду, полюбляють відзначати Новий рік біля головної ялинки міста. 

Важливий елемент святкування Нового року на Житомирщині – це щедрування або у віршах, або у піснях.                                         

Святкування Великодня

Великдень прийнято вважати одним із найважливіших свят в культурній спадщині українського народу. Втім, насправді, це три різних свята, які з плином історії переплелися та утворили одне ціле. Перші прояви Великодня з’являються ще у дохристиянський час, адже нашими предками було прийнято святкувати найголовніший день весни – Великдень, відзначення якого припадало на 22 березня. Тож традиційно кожна родина випікала великодні калачі та фарбувала яйця, а ці дійства, відповідно, трансформувалися у випікання пасок та фарбування крашанок. 

Проте, уявлення про те, як саме святкувати Великдень, сформувалося уже в християнські часи. 

Неділю перед Великоднем прийнято називати Вербною, у цей день у храмах освячують вербове гілля. Після Вербної неділі для українців починається Страсний тиждень. Попри те, що кожен день у цьому періоді важливий, особливе значення має четвер, який прийнято називати “чистий”. Він символізує для українців відхід від усього старого та початок нового відліку часу. У цей день люди здійснюють генеральне прибирання помешкань, викидають речі, якими вже не користуватимуться. Слідом за “чистим” четвергом, починається страсна п’ятниця, цей день призначений для впорядкування думок.  

На Великдень традиційно українці накривають пишні багаті столи, тож існує безліч кулінарних традицій, пов’язаних із цим святом. Так, у першу чергу, мова йде про випікання паски, втім, є і інші звичні українцям страви, які з’являються на столах українців на Великдень. 

Як відзначають Великдень мешканці Житомирщини

Мешканці Житомирщини переважно дотримуються традицій відзначення Великодня, зокрема, не оминають і кулінарну складову свята. Так, великодні паски, обов’язковий атрибут свята, прийнято випікати або у четвер, або у суботу. Вважається, що протягом усіх етапів процесу випікання паски потрібно підтримувати тишу та спокійну атмосферу у домі. Втім, родини мешканців Житомирщини, які не мають традиції випікати самостійно паски, купують їх у крамницях.

Писанки та крашанки – важливий елемент великодніх святкувань

Не менш важливим елементом великодніх святкувань мешканців Житомирської області є і писанки та крашанки. Що стосується писанок, то популярні орнаменти мають багату історію, адже деякі з них беруть початок у степах Причорномор’я. Загалом писанки вважають великоднім символом любові, оскільки дівчата дарували найбільш вишукані хлопцям, таким чином висловлюючи свої почуття. Втім, мешканці Житомирщині кладуть до великоднього кошика не лише паски та фарбовані яйця, а й пиріжки, домашню ковбасу, м’ясо, хрін та інші смаколики, а іноді і кагор. 

Найбільш урочистий та святковий період – це ніч перед Великоднем, деякі мешканці Житомирщини дотримуються традиції не лягати спати впродовж неї, аби отримати щастя та злагоду на наступний рік. Хтось із мешканців Житомирщини йде на всеношну літургію до храму, аби послухати богослужіння, освятити кошик із великодніми смаколиками, а на ранок розговитися та привітати членів родини, знайомих та друзів традиційним «Христос Воскрес!» – «Воістину Воскрес!».

Під час святкового ранкового розговіння важливим правилом є постаратися не впустити додолу хоча б крихту освяченої їжі. 

Полюбляють мешканці Житомирської області відзначати і обливаний понеділок, під час якого обливаються холодною водою із вірою у цілющі якості води. 

Свято Купала

 

Це свято літнього літнього сонцестояння, яке символізує народження літнього сонця Купала, полюбилося українцям. Втім, цьому святу довелося поборотися за визнаноня, адже церковна та світська влада запекло боролася із купальськими обрядами. Втім, незважаючи на усі заборони, язичницьким обрядам вдалося себе захистити, а церква так і не змогла наповнити їх християнським змістом. Купальські традиції збереглися, зокрема, найбільше на Поліссі. 

Перші письмові згадки про свято Купала відтворено у Волинському літописі 1262 року.

Обряди та ігри на Купала різноманітні та мають свої територіальні відмінності

Якщо у загальних рисах говорити про купальський обряд, то він зазвичай відбувається за таким принципом: прикрашається та ставиться купальське деревце, навколо якого проводять танці та співають пісні. Також розпалюється багаття, через яке стрибають охочі, спалюють або топлять опудало,  яке називають Марена, або Купайла, пускають по воді вінки,танцюють та співають усю ніч. Втім, варто виділити дві найбільш значущі групи дій:  розпалювання багаття, ігри довкола нього та обряди й ворожіння неподалік води.          

Купальські обряди прийнято вважати магічними, а вогні Купала – наділеними очищувальними властивостями. Напередодні свята як чоловіки, так і жінки йшли або до лісу, або на болота, де збирали зілля та копали коріння, з чого готували ритуальні напої. Нічні гуляння супроводжувалися танцями та піснями. На Купала плели вінки, наряджали у одяг опудала. 

Про місце святкування зазвичай домовляються заздалегідь, переважно обирають місця неподалік річок. У ніч з 6 на 7 липня існує традиція ворожити на суджених, вважається, що у цей період ворожіння вважаються достовірними. 

Основними атрибутами свята є Купало та Марена. Слов’яни вважали, що Марена – це зимове божество, яке змушує людину страждати від хвороб та голоду. Тож на Купала виготовляли опудала цих двох символів свята. Дівчата ходили навколо опудал Купала та Марени, при цьому тримаючись за руки та співаючи пісень на тему кохання. Чоловіки ж у цьому дійстві участі не брали, лише спостерігали здаля. 

Обрядове купальське дерево має схожість до весільного гільця та має назву Купало. Його прикрашали стрічками, вінками та квітами та вірили, що воно забезпечить щедрий урожай восени. 

Як відзначають Купала мешканці Житомирщини

Основні традиції, які не оминають мешканців Житомирської області – це пускання вінків на воду, стрибання через вогнище та купальський хоровод. Втім, усі ці дійства мають все ж не магічне, а більше мистецьке значення. 

Так, на Купала дівчата у Житомирській області плетуть вінки та пускають їх на воду. Також мешканці області дотримуються традиції розпалювати багаття та стрибати через вогонь. 

Так, мешканці Житомирщини люблять запалювати обрядове багаття на свято Івана Купала, яке безпосередньо пов’язане із культом сонця. За звичаєм, кожен із присутніх має принести щось у вогнище. Розпалює купальське вогнище зазвичай жінка. 

Оскільки вважається, що не лише вогонь, а й вода має очищувальні й оздоровчі властивості, полюбляють мешканці Житомирщини і купальські купання. Окрім цього, дівчата пускають вінки по воді та ворожать на долю. 

Розповсюдженою серед мешканців Житомирської області є і традиція виготовляти купайло – святкове деревце, зазвичай це верба, яке прикрашають різнокольоровими стрічками, квітами та цукерками. 

.,.,.,.