Так вже склалася історія, що Житомирщина у більшості мешканців України асоціюється з винахідниками та всіма іншими схожими аспектами, здебільшого завдяки саме Сергію Корольову. Якщо ж погортати літописи, можна переконатися, що талановитих вчених та винахідників за історію краю було куди більше і про одного з таких сучасників і піде наша розмова на izhytomyryanyn.
Відома вулиця Велика Бердичівська, де вже кілька століть знаходиться славнозвісна будівля ЖДУ імені Івана Франка, яка свого часу була чоловічою гімназією, саме сюди відносять нас події даної повісті. Дана розповідь має, старий, як світ, мотив, коли “є бажання”, але немає можливості і цей вислів навіть дещо наштовхує нас на древній грузинський тост про козу, та на жаль маємо прийняти факти, якими вони є.
Лерн Айунц
Герой нашої повісті, звичайний мешканець Житомира, що присвятив життя фізичному вихованню не лише себе, а студентів та учнів шкіл. На момент фінальної стадії створення проекту тренажера, Лерну Рачиковичу виповнилося 81 рік, та всі етапи підготовки тривали не один рік, щоправда, про це згодом.
Половину століття герой історії працював на вчительській ниві і за свій викладацький спринт став хрещеним батьком не для одного винаходу.
Що ж стосується офіційних документів, фахівець в документах має прописи; “Кандидат педагогічних наук і доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка”.
Тренажер Лерна
Роботи над створенням проекту тривали близько року, з них три місяці були присвячені кресленням. Наступним етапом став опис в компанії з членами наукового відділу, після чого документація була передана туди, звідки зазвичай відповіді чекають довго. Так трапилося і в цій історії, адже звістка від Державного реєстру патентів України прийшла лише через два роки.
Допоки тривав термін очікування, в одному з кабінетів продовжував простоювати макет майбутнього тренажера, який за задумом Лерна Айунца мав стати ковтком свіжого повітря в питанні економії місця в спортзалі, водночас повинен був принести дивіденди.
Насамперед це мав бути мобільний пристрій, який міг би швидко трансформуватися і звільняти місце для занять іншими видами спорту. На даному ж тренажері могло б одночасно займатися до 14 спортсменів, що паралельно могли б виконувати вправи з воркауту, занять на кільцях, підтягування, відтискання на брусах, лазіння по жердині або канату. Зовні сам тренажер представляє дві вертикальні конструкції, що швидко розводилися в різні частини приміщення. Багато це, чи ні, але тренажер мав би займати площу всього 20 квадратних метрів, а надалі трансформуватися, що є безсумнівною перевагою перед своїми аналогами.
А спонукало нашого героя задуматися над тим питанням, наявність в навчальних закладах Житомира та регіону, тренажерів олімпійського зразка, які мають значно більші габарити.
Сам тренер стверджував, що аналогів таким речам в світі не існує, навіть в країнах, які є завжди фаворитами на змаганнях з легкої атлетики, серед яких Китай, НІмеччина, Канада та інші. Але в цих країнах, як відомо, лімітів в площах спортивних приміщень поки не спостерігається.
На момент затвердження самого проекту і наявності макета тренажера, на поверхню виплили найголовніші питання, що стали блокпостом в подальшій розробці реального пристрою. Найголовнішим з них, за традицією, стало фінансування, яке надовго ставило корок в схожих історіях, яких складно перелічити.
Сам фахівець чекаючи добрих новин зі світу фінансів, розпочав роботу над новим пристроєм і хочеться вірити, що цей розділ матиме приємніші сторінки.
Хочеться сподіватися, що в далекому майбутньому, прийдешні покоління Олімпійських Чемпіонів з України будуть тренуватися на “Тренажері Лерна Айунца”, викладача ЖДУ імені Івана Франка.
