Житомир за всю свою довгу історію не мав звання ані великого промислового центру, ані культурної колиски країни, це завжди був посередній обласний центр більш відомий своїм близьким розташуванням до столиці України. Однак, це не завадило місту в різні часи виховати і подарувати країні своїх героїв, вчених, культурних і громадських діячів, які завдяки своїй діяльності залишили вагомий слід в історії нашої держави. Далі на izhytomyryanyn.
Володимир Короленко (1853 – 1921)
Володимир Галактіонович Короленко народився 27 липня 1853 року в Житомирі в родині судді. Його батько вирізнявся зі свого оточення суворістю, шириною поглядів, непідкупною чесністю, що надавало йому як дивакуватості, так і авторитету. Все дитинство і юність Короленко пройшла у Житомирі, під впливом батька він починає цікавитись музикою, мистецтвом, історією, філософією, але найбільше захоплення у юнака викликала література.
В сім’ї зростало п’ятеро дітей, тому коли Галактіон Короленко помер, не дослуживши до пенсії всього кілька місяців, родина опинилась у дуже скрутному становищі. Але завдяки зусиллям матері Володимир Короленко зміг закінчити навчання спочатку у Житомирській, а згодом у Рівненській гімназії, після цього переїжджає до Росії.
Початком літературної діяльності письменника можна вважати 1879 рік, коли на сторінках петербурзького журналу “Слово” з’явився його перший твір “Епізоди з життя шукача”. Перша книга “Нариси та оповідання” побачила світ аж у 1886 році і отримала захоплений відгук Антона Чехова. У 1886 році виходить і один з його найвідоміших творів “Сліпий музикант” про сліпонародженого хлопчика, в якому автор професійно і по-філософськи описав проблему вічного протистояння людини і суспільства. Пізніше видаються такі оповідання як “Ліс шумить”, “На затемненні”, “Річка виграє” та “Парадокс”.
Не зважаючи на успішну творчу діяльність, із-за своїх політичних поглядів Короленко майже шість років перебував у засланні у різних куточках Росії, включаючи Сибір. Останні двадцять років свого життя письменник мешкав у Полтаві, де і помер у злиднях, принципово відмовившись від надання окупаційною радянською владою продовольчого забезпечення.
В Житомирі функціонує меморіальний музей В. Короленка, у будинку, де він народився.
Святослав Ріхтер (1915 – 1997)
Відомий український піаніст та громадський діяч німецького походження народився у Житомирі 20 березня 1915 року. Батько Святослава був відомим піаністом, мати виступала в спектаклях, грала на роялі, тому не дивно, що син вирішив продовжити сімейні традиції. Першим вчителем майбутнього піаніста був батько, який згодом за запрошенням переїжджає до Одеси, а Святослав залишається в Житомирі, де живе і навчається до 15-річного віку.
Переїхавши до батька в Одесу, починає працювати акомпаніатором у музичному гуртку Будинку моряків, а з 1933 року він вже концертмейстер Одеського оперного театру. Перший публічний концерт Ріхтера відбувся у травні 1934 – у Будинку інженерів він виконував твори Шопена. Проживаючи в Одесі, практично кожен рік приїздив до Житомира на літні канікули і часто влаштовував імпровізовані концерти у місцевому музичному училищі, де викладав його дядько.
Святослав став студентом Московської державної консерваторії у 1937 році, та восени вже був відрахований за відмову вивчати загальноосвітні предмети. За наполяганням професора Нейгауза, Святослава Ріхтера поновили у консерваторії, також він почав вести активну музичну діяльність. У 1940-50-х виступає лише на території СРСР і країн Радянського блоку із-за заборони виїзду і тільки на початку 1960-х років відбулися його дебютні концерти у Фінляндії, США, Великій Британії, Франції, Італії та Австрії. Ріхтер професійно виконував твори відомих світових композиторів: Баха, Моцарта, Бетховена, Брамса, Чайковського, виступав у дуеті та акомпанував видатним зіркам.
Віртуозна гра піаніста викликала захоплення як у рідній країні, так і за кордоном. Ріхтер першим із радянських виконавців отримав нагороду “Греммі” у 1960 році. Він був моделлю для зображень багатьох художників, його фото також прикрашало марку поштової служби України.
В 70-річному віці Святослав Ріхтер здійснив масштабну концертну програму, давши за півроку 150 концертів. Останні роки проживав у Парижі, а незадовго до смерті повернувся у Москву, де і помер від серцевого нападу 1 серпня 1997 року.
Борис Тен (1897 – 1983)
Борис Тен (справжнє ім’я Микола Васильович Хомичевський) – видатний український поет, перекладач, мистецтвознавець, педагог, член Спілки письменників України і лауреат премії імені М. Рильського. Також був священником Української православної церкви і заступником голови президії Всеукраїнської православної церковної ради.
Народився 9 грудня 1897 року в селі Дермань Рівненської області в родині священника. Микола був шостою дитиною. Навчався у Дерманській школі, Волинській духовній семінарії, вищу освіту здобув у Волинському інституті народної освіти (Житомирський державний університет імені Івана Франка). На початку Першої світової війни родина переїжджає до Житомира, де молодий Борис Тен працював статистом, потім вчителем рідної мови у 15-й трудовій школі міста. Перша публікація поезій вийшла у 1923 році в журналі “Червоний шлях”, але перевагу Борис Тен надавав перекладам з античних і нових мов.
Основною справою свого життя Микола Хомичевський вважав переклади “Одіссеї” та “Іліади” Гомера, над якими працював упродовж 31 року і був удостоєний премії Максима Рильського у 1979 році. Крім цього здійснював переклади з німецької – Міллера, з англійської – Шекспіра, з польської – Міцкевича, з російської – Пушкіна і Толстого. Першу збірку власних сонетів “Зоряні сади” видав аж у 1970 році, ще дві збірки віршів вийшли вже після смерті автора.
На початку 1950-х років викладав латинську мову в Житомирському інституті іноземних мов, заснував хор “Льонок”, очолював обласне літературне об’єднання. Борис Тен пішов із життя 12 березня 1983 року в Житомирі, похований на Корбутівському цвинтарі.
Марина Поплавська (1970 – 2018)
Відома актриса, комік, продюсер і педагог чиє життя трагічно обірвалось восени 2018 року, майже все своє життя прожила у Житомирі. Народилась Марина в с. Лебедівка Новоград-Волинського району Житомирської області у творчій сім’ї. У 1993 році закінчила Житомирський державний університет імені Франка за спеціальністю українська мова і література. Саме в університеті почалась її творча діяльність: участь у хоровому ансамблі “Явір” та студентських команд КВК.
З 1993 року починає виступати з командами КВК на всеукраїнських і міжнародних фестивалях, двічі чемпіонка серед учасників Асоціації КВК України. У 1997 році дівчину запросили до житомирської команди клубу веселих та кмітливих “Дівчата із Житомира”, де Марина одразу стає фронтвумен. На початку 2000-х команда активно гастролює з концертними програмами у країнах Європи і США, чим тільки збільшує свою популярність. Після подій 2014 року і закриття Вищої української ліги КВК, актриса стає учасницею відомого проєкту “Дизель шоу” та скетч-шоу “На трьох”.
Трагічно загинула 20 жовтня 2018 року в автокатастрофі у Київській області, похована на центральній алеї Корбутівського кладовища в Житомирі. Марині Поплавській присвоєно звання “Почесний громадянин міста Житомир” (посмертно).