Основні відомості про заснування першої лікарні у місті Бердичеві, відповідно до фактичної інформації державного архіву, відносяться до початку ХІХ століття. Далі на izhytomyryanyn.
Один із головних землевласників міста Бердичева, князь Матеуш Радзивілл був головним ініціатором та засновником першої міської лікарні на тридцять чоловік, яку було засновано та укомплектовано у 1809 році. Трохи згодом Матеуш Радзивілл зробив новий внесок на суму двадцять тисяч карбованців на підтримку та розвиток місцевої лікарняної справи. За згодою російського імператора Олександра І, лікарню було названо на честь княгині Єлизавети Олександрівни.
Писемні згадки про існування міської лікарні
В одному з рапортів медичного лікаря, статського радника Магазинера можна простежити загальні риси діяльності першої міської лікарні у Бердичеві. Влітку 1839 року на лікуванні знаходилося 32 людини, які мали проблеми зі здоров’ям – переломи кісток, ломота, виразки, венеричні хвороби, різке погіршення зору та водяна хвороба. Щодо будівля лікарні, то описується як найкраща місцева лікарня серед інших міст регіону. Проте хворі лежать в тісному контакті один з одним, не розділені за типом захворювання, жаліючись на персонал лікарні, але позитивно виділяючи сестер, які робили перев’язки та обслуговували в аптеці. Крім того серед знайдених документів є згадки про кілька епідемій холери та чуми в середині ХІХ століття.
У щорічній доповіді губернатора Волині у 1835 році було наголошено, що у лікарні протягом року на лікуванні перебувало більш ніж триста містян, з них майже 230 – одужали.
Перші лікарні на території Бердичева
В 1863 році відкрили єврейський госпіталь у тогочасному домі князя Матеуша Радзивілла. Дана медична установа повністю утримувалася з внесків місцевих жителів.
У кінці ХІХ та початку ХХ століття відбулися значні зміни. Побудували кілька додаткових корпусів лікарні, в одному розмістили амбулаторію, де приймали хворих громадян. З 1910-го року лікарня перейшла у земську на 40 лікарняних ліжок. З бюджету на утримання лікарень виокремлювали приблизно тридцять п’ять відсотків коштів.
Загалом в 1908 році в місті Бердичеві функціонувало 5 медичних закладів та 11 аптек. Найбільшою була єврейська лікарня на 65 місць, земська включала 40 місць, лікарня у в’язниці – 35, лікарня Федоровських – 10 та приймальний відділ на станції – 2 місця.
Колектив медичного персоналу складався з двадцять п’яти лікарів, восьми фельдшерів, тридцять девяти акушерок, двох стоматологів. В аптеках працювало двадцять три фармацевти. Робочий день тривав 10-12 годин на добу.
Досить поширеною була діяльність лікарів приватної практики, які приймали пацієнтів на своїй території. Було навіть зафіксовано кілька випадків проведення хірургічних операцій в приватному будинку лікаря.
Селяни з Бердичівського району проходили лікування у земській лікарні безкоштовно, а от містяни та жителі інших містечок та сіл лікувались на платній основі. Вартість добового перебування в лікарні становила приблизно 59 копійок, а харчування – 18 копійок. До того ж, функціонувало декілька лабораторій приватного типу, де за повну сплату робили забір аналізів.
Наприкінці 1913 року лікарня вже мала загальне приміщення з ліжками для хворих з хірургічними, терапевтичними, гінекологічними патологіями. Також було виділено кілька місць для пологового відділення та інфекційного блоку на десять ліжок.
Медичну допомогу без госпіталізації також можна було отримати в земській лікарні, а для нижчих верств міського населення – в єврейському госпіталі. На різних виробництвах та підприємствах недужих працівників обслуговували фельдшери.
У зв’язку з першими випадками холери в 1915 році, лікарі профілактично провели вакцинацію дітям проти натуральної віспи.
Трохи згодом була сформована спілка медичних працівників у 1917 році, а через два роки створили перший відділ охорони здоров’я під керівництвом І. Ляховіцера.
Зміни торкнулися і назв лікарень. Земська лікарня стала Першою Радянською, а єврейська – Другою Радянською лікарнею.
Пологи приймали відразу у двох лікарнях, де на них було виділено кілька ліжок. Госпіталізацію проводили лише у важких випадках патології або з внутрішньоутробним інфікуванням плоду. Проте в основному жінки народжували вдома з підтримкою приватних акушерів та повитух. З часом з’явилася акушерсько-гінекологічний медичний центр (1926 року), який був розрахований на півсотні ліжок.
Довоєнний період в діяльності медичних установ Бердичева
При діючій місцевій поліклініці сформували водолікарню з ліжками для стаціонарного лікування та неврологічне приміщення з головним лікарем-невропатологом Марком Фесюком. Згодом, в 1930 році дану медичну установу реорганізували у місцеву водолікарню з ліжками для стаціонарного лікування, а також сформували неврологічний відділ. Головним лікарем-невропатологом був Марк Фесюк.
Починаючи від 1931 року в місті запрацювала станція швидкої медичної допомоги. На її утриманні був один автомобіль, а у вихідні дні користувалися також конями. Серед фельдшерів виділяли Єлізарову та Вдовиченко. Міську дитячу поліклініку відкрили 1932 року, а далі запрацювало шість районних дільниць.
Поступово медична сфера стала розвиватися ще дужче, кожного разу відкриваючи нові відділення: терапевтичне, хірургічне, інфекційне та отоларингологічне.
Для найменших містян в 1934 році заснували дитяче відділення, а у 1939 році відкрили кістково-туберкульозний санаторій, який і зустрів пятдесят маленьких гостей.
Післявоєнне відбудування медичної галузі
Коли місто було окуповано, з медичних установ працювала лише міська поліклініка, де пацієнтів приймали лікарі терапевтичного, хірургічного, невропатологічного відділеня, а також окуліст та два дитячих лікаря.
Наприкінці 1944 року, коли місто було деокуповано, активно розпочали роботу двадцять три медичних заклади, зокрема місцева лікарня, поліклініка та пологовий будинок. Загалом до роботи приступило двадцять п’ять лікарів та близько ста чоловік іншого медичного персоналу.
Щодо устаткування та забезпечення лікарняних закладів, то тут виникало багато запитань. Медичні працівники були змушені давати оголошення в газети, щоб хворі, коли збиралися в лікарню, то брали з собою найпотрібніші речі – ковдру та подушку, постільний комплект і…матрац. Це було пов’язано з тим, що лікарню обікрали німецькі війська (місцева газета “Радянський шлях” за 15 березня 1944 року).
У післявоєнний час серед місцевого населення ширилися епідемії тифу, а також дуже багато люду помирало від дифтерії. Також був високий показник захворюваності малярією.
Наприкінці 1950-х років активно відбудовують занедбані приміщення, зводять нові та відкривають нові відділення. Починають працювати вузькопрофільні фахівці – ендокринолог, гематолог, анестезіолог та гастроентеролог. Організовують курси для підвищення кваліфікації медичного персоналу.
У 1986 році в місті Бердичеві працює Центральна міська лікарня, 17 фельдшерських частин, дитячий туберкульозний санаторій, стоматологічна клініка, десяток аптек, профільні медичні магазини “Оптика” та “Медтехніка”.
Бердичівська міська лікарня є сучасним медичним закладом, який включає міську та дитячу поліклініку, жіночу консультацію, психоневрологічне та протитуберкульозне відділення, наркологічний та шкірвенерологічний кабінети. До того ж цілодобово працює травмпункт.
