30 Листопада 2022

Жебракування в Житомирі

Related

Історія “ММА” в Житомирі

Кулачні бої або бойові мистецтва вважаються одними з найдавніших...

Віце-чемпіонка світу та актриса кіно з Житомира

Величний і могутній Мохаммед Алі колись сказав: “Щоб стати...

Зірковий тренер житомирського “Полісся”

Житомирський футбол за свою історію подарував нашій державі не...

Мотокрос імені Корольова

У світі існує чимало різновидів транспортних засобів та саме...

Голкіпер з Житомира – одноклубник Лобановського

Кожен житель Житомирщини впевнений, що Полісся, це край великих...

Share

Є речі від яких не варто зарікатися. Від тюрми та від жебракування. Якщо у випадку з першим ми ще можемо хоч якось вплинути на ситуацію і не допустити такого, то у випадку з другим може статися все що завгодно, і ми мало що зможемо контролювати. Адже причин для такого способу існування може бути багато. І вибратися звідти самотужки певно дуже складно. Далі на izhytomyryanyn.

Так склалося історично, що в місті Житомир, як і в будь-якому іншому місті України, є місця, де завжди можна зустріти жебрака, який буде сидіти під кам’яним парканом з протягнутою рукою і сподіватися на те, що сьогодні небайдужих людей буде більше, ніж вчора. Але як завжди картина сумна. Сьогодні нічим не відрізняється від вчора.

Що спонукає таких людей вести такий спосіб життя? Чи варто їм допомагати? Де в Житомирі історично збиралися такі люди? І хто вони – «жебраки»? Ті, хто просто не хоче працювати, а вирішив бути ледащо все життя? Чи людина, яку до такого довела доля та його величність випадок?

Де вони є?

В Житомирі є місця, які одвічно були, якщо так можливо сказати, застовбичені за жебраками. Майже цілу добу вони там. Найбільш пам’ятне місце, це центральний вхід до Спасо-Преображенського Кафедрального собору. Який би не був день, є служба в храмі чи немає, вони там. Проходячи повз церкву, ще ні разу не спостерігав, щоб стояла черга з бажаючих дати безхатьку декілька гривень. А можливо в тому-то і справа, що це центр міста, і потік людей дуже великий.

Ще одне місце де можна зустріти таких людей, як не дивно, ще один храм а саме вхід до Свято-Успенського архієрейського монастиря. Вона ж Подільська церква. Тут не так багато людей. Але всі ці люди тут присутні і чекають милостині від тих, кому не байдуже.

І, напевно, найголовніша локація – це Михайлівська церква, яка знаходиться на головній вулиці міста, а також в двадцяти метрах від головної пішохідної артерії Житомира – вулиці Михайлівської. Тут завжди вони є і будуть, доки буде поруч храм та Михайлівська вулиця.

Є місця, де також можна зустріти жебраків, але без відношення до духовенства і святинь. Епіцентром переміщення таких персон на малій відстані є парковка біля ТРЦ «Глобал». Чи дійсно серед всіх тих, хто там курсує є жебраки, ми поговоримо згодом. Але факт є факт. До вас скоріш за все підійдуть і попросять вашої фінансової допомоги.

Близько 2020 року жебраки були вимушені, через безвихідь, винайти спосіб як більш продуктивно просити милостиню, а не чекати поки хтось підійде до них особисто. Заключалося все в тому, що безхатьки на найзавантаженіших автомобільних дорогах під час червоного сигналу світлофора виходили на проїзну частину та просувалися повз автомобілі. Погодьтеся, коли біля вікна вашого авто, на відстані метра проходить нужденний, важко не дістати з гаманця декілька гривень.

Псевдожебраки

Якщо вдатися до термінології, то жебрак – це збідніла особа, що має тимчасові або постійні фінансові проблеми.

Але хто ж міг подумати, що в сучасному світі будуть ті, хто під грифом збіднілої людини від небажання працювати на роботі, будуть таким чином заробляти на життя і насправді жити на достатньому рівні.

В древньому Римі переслідували тих жебраків, які, після їх огляду, визнавалися придатними до фізичної праці. Таким чином карали тих, хто за всіма параметрами загалом міг працювати. Вірно це чи не вірно, жорстоко чи ні, не нам вирішувати. Але маючи б такий в сучасності, великої долі жебраків ми б не побачили на вулицях Житомира та і всієї України. Впевнені, що були випадки у вашому житті або житті ваших знайомих, коли в них просили милостиню. Будь-то парковка ТРЦ «Глобал» або ж на перехресті під час червоного сигналу світлофору. І дехто із нужденних викликав сумніви у вас щодо приналежності до списку тих, кому дійсно потрібна допомога. Ми не відкриємо Америку, якщо скажемо, що дійсно існує велика частка тих, хто в нашому місті просить милостиню прикриваючись фото буцімто хворих родичів, для яких збирають кошти. Натомість, це не більше, ніж просто такий собі маленький бізнес.

Волонтери і не тільки

Приємно констатувати, що керівництво міста та волонтери роблять все, що в їхніх силах, задля поліпшення життя тих, хто дійсно потребує допомоги. Особливо в холодні пори року по місту відкриваються пункти обігріву для таких людей. Тут вони можуть не лише зігрітися, а також поїсти чи випити філіжанку кави або чаю. Щороку адреси таких пунктів змінюються, але сам факт їх наявності не може не радувати. Також спеціальні служби постійно працюють над збором одягу і коштів для жебраків Житомира і всі бажаючі завжди можуть долучитися до такої ініціативи.

Поведінка навколишнього світу

Якщо відповісти самому собі, чи дійсно ми даємо все, що можемо для таких людей, скоріше за все відповідь буде негативна. Ми майже завжди проходимо повз них не помічаючи. Точніше буде сказати, не хочемо помічати. Нас десь в глибині душі заспокоює те, що ми не такі і нас це не зачепить. Але від таких поворотів долі не застрахований ніхто. Багато хто із жебраків мають доволі сумні історії. І їх стиль життя – в більшій мірі вимушений крок. А хтось опустив руки і вже не бажає щось змінювати, та найстрашніше – не бачить сенсу у тому. Когось до такого життя, на жаль, привів його величність випадок. В середині 2000-х років в нашому місті був відомий жебрак, якого всі прозвали дід Андрій. Він дійсно був нужденним чоловіком. Багато кого він веселив. Хтось насміхався з нього. Щоправда, до того, як стати таким, яким його знали, він мав все. Але трагедія в родині призвела до болючих наслідків в подальшій долі діда. І від таких випадків застрахуватися не в змозі ніхто.

Одне діло не помічати жебраків, інша справа цькувати і ганьбити їх. Прикро бачити непоодинокі випадки приниження та фізичної розправи з ними, що дуже часто призводить до летального результату. Вже краще пройти повз, ніж проявляти агресію.

В світі дуже мало залишилося добра. Зла вистачає. Залишається вірити і сподіватися, що доброти ставатиме більше, а зло нехай залишиться на сторінках книг.

.,.,.,.