Мобілізація під час Першої світової війни перевернула світ – величезні маси мобілізованих громадян різних етносів зустрілися в одному окопі та усвідомили місце свого народу на фізичній і культурній мапах країн. Найбільше це відзначилося у Російській імперії, яку на кінець війни затягнуло у болотисто-криваву масакру ідейних і національних змагань. Українці, як тоді вже зріла нація, відреагували на цей виклик і вступили у боротьбу. Далі на izhytomyryanyn.
Смак незалежності
Під час Першої світової українцям вдалося викувати свою самостійну державу. Серед ознак незалежності, окрім національних символів і збройних сил (які й гарантують цю саму незалежність), варто відзначити і самостійність економіки та банківсько-фінансової системи. На початку ХХ століття переважна частина українських земель була у складі Російської імперії. До 1917 року відцентрові рухи Наддніпрянської України були непопулярні, але жовтневий переворот, який установив більшовицьку хунту, штовхнув Центральну раду до створення окремої держави.
Через відсутність національної фінансової системи спершу Центральна рада і державна структура функціонувала на пожертви, які давали приватні та юридичні особи. Також Центральна рада закликала Тимчасовий уряд виділяти кошти на функціонування адміністративних і військових установ. Голова генерального уряду Винниченко та фінансовий секретар Барановський вели переговори з Петроградом, аби отримати фінансування державних установ. Оскільки Тимчасовий уряд взяв під контроль країну, яка вже кілька років воювала, а населення було мобілізованим, грошей у казні не було багато, тож Центральна рада отримувала символічні суми.
До фінансової незалежності!
Центральна Рада в Києві, як і Волинська рада у Житомирі, засудили жовтневий переворот. Проголосивши Третій універсал, Рада заявила про створення Української народної республіки. Це зумовило спроби створення незалежної економіки. Представники Центральної ради починають популяризацію ідеї фінансової незалежності — проводяться прес-конференції з представниками ЗМІ.
Професор Яснопольський висловив думку, що національна валюта має бути підтримана золотом. Для цього пропонували продавати поміщицьку землю бідним селянам тільки за золото. Цей крок не був припустимий — землю змогли б купувати тільки заможні селяни, а не ті, хто найбільше цього потребував. До того ж навіть найзаможнішим було б важко зібрати достатньо золота для розрахунку.
Влада УНР ухвалила рішення, яке запропонував Борис Мартос — підкріпити державну валюту прибутками від державних монополій-виробників борошна і цукру. 19 грудня (за старим стилем) 1917 року Центральна рада ухвалює “Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР”. Згідно нього кредитові білети підкріплювалися накопиченим золотом і державним майном (залізницями, корисними копалинами, землею, лісами, державними монополіями тощо). Нова валюта — карбованець — був у обігу на рівні з царським рублем і валютою Тимчасового уряду. Грушевський обгрунтовував термін “карбованець” тим, що до цього слова звикли українці (вони так називали царські рублі).
Передумови гривни
Большевики оголосили війну Центральній раді. Через воєнні невдачі Центральна рада на початку 1918 року евакуюється в Житомир. Оскільки більшовики захопили кліше та матриці для друку українських карбованців, постала потреба створити нову валюту. До того ж, самі карбованці друкувалися на якісному, але звичайному папері без водяних знаків.
Народження нової валюти
12 лютого 1918 року Рада народних міністрів УНР доручає Міністерству фінансів виробити законопроєкт про грошову одиницю. Відповідно до ініціятиви Грушевського, основна грошова одиниця мала назву “гривна”. Для задовільнення нагальних потреб влада вирішила задовільнитися бонами місцевого самоврядування. 14 лютого 1918 року Рада народних міністрів дозволила Житомиру видавати бони, які використовувалися б як валюта. Вони мали друкуватися державною (українською) мовою і мати напис “Українська народна республіка”.
1 березня 1918 року Мала Рада зібралася на засідання для вирішення одного питання — прийняття грошової одиниці. Після незначних правок ухвалили “Закон про грошову одиницю, биття монети та друк кредитованих державних білетів”. Згідно закону створювалася нова валюта гривна, яка відповідала половині карбованця. Гривна ділилася на 100 шагів, могла бути паперовою та металевою. Якщо на карбованцях мали бути написи російською, польською й ідишем, окрім державною, то на гривні — лише українською. Пом’якшили відповідальність за підробку грошей — з каторги на тюрму.
Гривна — що це і як нею платити?
5 березня виходить наказ 9 від товариша міністра пошт і телеграфів УНР Шимановича про те, що нова валюта мала прийматися беззаперечно, а також українські гроші мають “висший курс над російськими”. Оскільки чиновник не вказав про різницю курсу (і навіть заперечив закони, ухвалені 19 грудня 1917 і 1 березня 1918 років), Шиманович спровокував низку непорозумінь та спекуляцій навіть з боку державних службовців.
6 березня міністр фінансів скликає народу приватних банкірів в Житомирі. На нараді міністр заявив про те, що самі банкіри не ставляться зі співчуттям до ідеї Української народної республіки. Самі ж представники банків наголосили, що фінансові установи не мають грошей і потребують фінансової підтримки від держави. Розмова закінчилася домовленістю, що 8 березня банки відновлять роботу для повернення грошей за квитанції, які видавали большевики під час окупації.
Того ж 6 березня Рада народних міністрів вирішила, що банкноти номіналу 100 і більше гривень на суму 500 млн. гривень друкуватимуться в Німеччині, гроші меншого номіналу — в Києві.
9 березня Центральна рада повертається в Київ. Більшість початих грошових справ закінчуватимуть чиновники гетьманату.
У Житомирі ухвалили закон про гривну, переглянули її вигляд, номінал. В місті велися переговори з банкірами та ухвалювали програму друку й обігу.
