Аристократія має сильну привабливу атмосферу. Оскільки з раннього середньовіччя до модерної доби аристократія була представницьким класом, то і твори культури, переважно, відображали саме їхнє життя.
Містечко Вигів Овруцького повіту у пізньому середньовіччі- ранньомодерному часі стало династійним гніздом одразу кількох фамілій Виговських – Петровичів, Лучичів, Олешковичів. Найвідомішою серед них є династія Лучичів, на ній і загостримо сьогоднішню увагу на izhytomyryanyn.
Походження роду
Ми не маємо точної інформації про походження роду, перші згадки про рід з’являються у XVI ст. Згідно Польської Енциклопедії Шляхетської династія походить від Глинських. Самі ж Глинські – це рід татарського походження, родоначальник якого осів у Великому князівству Литовському, прийняв християнство і склав присягу великому князю, за що і отримав місто Глинськ. Саму цю версію дослідника Яблонського довести не вдалося.
Перший відомий представник роду – овруцький боярин Лука, який жив на початку XVI ст.
Родинне гніздо
Сини Луки 1541 року отримали від короля Жигимонта Старого землі коло містечка Вигів (Коростенський район). До того цими землями користувався Станіслав Подолянин, але він помер і король виділив феод наступним васалам. Гришко, Степан, Іван,Семен та Кірик Лучичі зобов’язалися нести королівську службу. Через п’ять років після того Лучичі отримали право володіти землею “на вічно”, тож перейменували династію на Виговські. Надалі привілей на володіння феодом підтверджували королі, які сідали на трон: 1611 року – від Сигізмунда ІІІ Ваза, 1631 року – від Владислава IV. 1654 року – підтвердження царською грамотою.
Діла паперові та феодальні
Всі документи від 1541 року Іваном Виговським було вписано 1631 року до судових громадських книг у місті Луцьк. Представники династії мали володіння і за межами Вигова. Наприклад, Остап Гнатович мав особистий двір у Києві, наділи у Гоголеві та Каришках. Згідно королівському указу, всі шляхтичі, які підтримали козацьке повстання втрачали свої превілеї та маєтності. Брати Виговські підтримали Хмельницького, за що їх було відповідно покарано. Збільшилися маєтності родини після 1654 року — цар щедро обдаровував козацьку старшину феодами, аби забеспечити лояльність до себе. Разом з цим агітатори починали звинувачувати свою старшину у “ошляхтичуванні”. Сам лише генеральний писар Іван Виговський отримав грамоту на володіння Остером, Козельцем, Бобровицею, Тріпіллям та іншими. Після зречення булави Виговським, на соймі “привернення чести” він повернув свій титул та отримав наділи. У вирі Руїни колишнього гетьмана було страчено, деяких його родичів — позбавлено майна і заслано в Сибір царськими військами. Виговські, які відновили підданість Речі Посполитої та вижили, також отримали нові наділи і привілеї. Наприклад, Хведір Виговський отримав від польської корони містечко Стеблів.
Представники роду
Як згадувалося раніше, родоначальник Лучичів-Виговських служив овруцьким старостою. П’ять його синів отримали наділ у Вигові, за що мусили нести земську службу.
Лучичи продовжували свій рід: Іван мав сина Олександра, Гришко — Івана (Яна), Степан — синів Гордія та Івана, Семен — Яцька і Гната. Гнат Виговський мав сина Остапа (Остафія), батька майбутнього гетьмана Івана, і доньку, яка потім стала ігуменою Михайлівського монастиря під чернечим іменем Олександра. Брати Гната також залишили потомство, але точно побудувати родинні лінії зараз неможливо через нестачу джерел.
Остап Гнатович мав трьох синів Івана, Данила і Константина, та доньку, яка для нас поки лишається безіменною.
Більшість відомих представників Виговських, які жили в І половині XVII ст. ми можемо зустріти, вивчавши біографію Івана Остаповича Виговського. Хведір Виговський — довірена особа гетьмана Виговського, був послом у Москві від козацької держави, ступінь рідства не встановлено. Василь Виговський — овруцький полковник, двоюрідний брат Остапа, був заарештований чернігівським полковником і відправлений у заслання на Сибір. Юрій (брат гетьмана) і Ілля (племінник) Виговські служили у коронному війську, а потім приєдналися до козаків. Після зречення влади Виговським також були відправлені в Сибір. Троє останніх були заарештовані одночасно і разом відправлені на заслання.
Найвідоміший представник роду
Найвідомішим серед Виговських є син Остапа Гнатовича Іван. Йому випало мати розквіт сил під час Хмельниччини, створити Генеральну Канцелярію та стати гетьманом.
Іван Виговський, бувши ротмістром найманого війська Речі Посполитої, потрапив у полон до татар. Хмельницький викупив його і призначив особистим писарем. З гарною освітою, навичками і зв’язками Іван Виговський швидко став не лише довіреною особою, а й Генеральним писарем Війська Запорізького — посада відповідає сучасній посаді прем’єр-міністра. Згодом за Іваном рідні брати та інші родичі також пристають на службу Хмельницького.
Після смерті Хмельницького Іван Виговський стає гетьманом, як було визначено, тимчасовим — поки Юрась Хмельницький не здобуде освіту. Виговський одразу підписує перемир’я з Річ Посполитою та переглядає Переяславську угоду, оскільки Московія підписала сепаратний мир із Польщею. Він намагається переглянути козацько-шляхетський конфлікт і пропонує Гадяцький трактат. Це провокує царя на вторгнення у Військо Запорозьке. Виговському вдається сформувати боєздатне військо з лояльних до нього козаків і найманців та завдати нищівної поразки царській армії. Після цього проти нього піднялося чергове повстання, яке підштовхнуло його до зречення влади.
Тож колишній гетьман повертається у Річ Посполиту, там йому повертають шляхетський титул, дають можливість обіймати посади.
Після повстання Дмитра Сулимки Виговського звинуватили у сприянні повстанцям. Без суду і слідства, без відома короля Івана Остаповича розстріляли навесні 1664 року поблизу Коростеня.
Згадки про рід Виговських має лишитися у суспільній пам’яті. Вони могли б стати прекрасним образом для популярної культури. Такими ж як герої романів Александра Дюми чи Вальтера Скотта.
