Унікальна страва з оригінальною назвою, технологію виготовлення якої знають лише жителі одного селища на Житомирщині. Це село Мостове, Андрушівської громади Бердичівського району. Страві вже понад 300 років, від старого до малого рецепт страви передавався поколіннями. Спочатку це була основна обрядова страва на свята, а сьогодні ці наїдки готують і в буденні дні. Жителі села продовжують справу своїх пращурів, не тільки готуючи крупки вдома, але навчають дітей, популяризують по всій Україні – відвідують різні фестивалі, приймають участь у конкурсах, різних урочистих подіях. Усіма силами намагаються зберегти прадавню традиційну обрядову страву, яка завжди була на столі на весіллях, родинах та хрестинах. “Крупки” у липні 2022 року увійшли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Далі на izhytomyryanyn.
Унікальна технологія приготування
Маленький келишок пшона, десяток яєць та до двох кілограмів борошна – це основний набір складників з яких готується старовинна обрядова страва Житомирщини. Щоб готувати крупки, газдиня має обов’язково мати дерев’яні ночви, які допомагають сформувати з яєць та борошна пшонини однакового розміру, бо кожна пшонина закачується по одній у борошні та яйці.
“Спершу легенько до піни збиваємо яйця. Пшоно насипаємо в дерев’яні ночви, додаємо трішки яєчної піни, змочуємо пшонини, присипаємо трішки борошном і починаємо потрохи закачувати в одну сторону”, – ділиться секретами приготування Наталія Вікторівна Стеценко, досвідчена газдиня з села Мостове. З інтерв’ю українському радіо “Житомирська хвиля”.
Процес закачування займає близько двох годин, пшонинки за цей час зростають до розміру горошинки. Паралельно готують бульйон з домашньої курки, до якого потім додають крупки і варять усе разом протягом години-півтори на повільному вогні. Крупки готові тоді, коли при розкушуванні пшонина всередині є м’якою. Крупки також мають тривалий термін зберігання. Господині закачують їх довгими зимовими вечорами, коли роботи в полі немає, підсушують їх та складають у суху тару, використовують коли забажають.
Наталію Стеценко крупки навчила готувати бабця її чоловіка. Вона прийшла у невістки, і вже у родині чоловіка побачила унікальну технологію закачування крупок. Від того моменту, вже понад двадцять років і качає ці самі крупки та навчає всіх охочих.
“Крупки” та козаки. Що спільного?
Старші люди у селі переповідають, що колись через їх село Мостове йшов Чумацький шлях, яким ходили козаки. Відтоді у селі й повелася ця проста, але смачна козацька страва. Довгожителька з села Мостового, якій виповнилося 102 роки, розповідала, що ще її прабабуся качала крупки. Вона завжди наголошувала, що просто знати рецепт крупок це замало, а головне перейняти майстерність закачування кожної пшонинки. І важливо весь процес качання крупок супроводжувати співом давніх українських народних пісень, тоді страва наповнюється українською душею.
Народний фольклорний колектив “Затишок” є носіями традиційної обрядової страви “Крупки”, нематеріальної культурної спадщини елементів України. У фольклорному колективі написали навіть спеціальну пісню, щоб приготування цієї страви було веселіше та з душею. Берегині традицій докладають максимальних зусиль, аби майбутні покоління не лише чули про таку страву, але з задоволенням частували нею частіше.
