Великодня обрядовість в Україні багата на різноманітні традиції: це і забавки, і гукальні й закличні пісні, і обряди на родючість землі. Про те, як наші предки-українці святкували Великдень та яких веснянок співали, розповіла житомирська етнографиня Ангеліна Нестерова. Далі на izhytomyryanyn.
Веснянки та пов’язані із ними традиції й обряди
Веснянки в Україні, розповідає журналістці нашого сайту izhytomyryanyn житомирська етнографиня Ангеліна Нестерова, співали лише дівчата, хлопці ж у той час лиш їх роздивлялися, які ж вони, чи вони посміхаються, чи навпаки, серйозні, і обирали якусь дівчину, щоб купити їй, наприклад, хустку чи коралі. Популярна поліська веснянка звучала так: “Вийдіть-вийдіть веснянки, заспивайте песнянки, зимовали – клоччя драли, весну ждааа…”. Такою закличною веснянкою, у першу чергу, виганяли зиму, кликали весну, а по-друге, таким гуканням дівчата давали знати хлопцям, що готові до знайомства та до приятельства. Такі гукальні пісні були поширені на Поліссі, їх співали лише старші дівчата.
На Поліссі ж веснянки називалися інакше, криком, тому що співати потрібно було так щоб чути було аж на сусідньому хуторі. Аби підсилити ефект від веснянок, навіть ставили драбину, вилазили на неї, або ж якщо, наприклад, був хлів або будинок, накритий солом’яною стріхою, вилазили на нього й починали співати, таким чином чути було їх значно на більшу відстань.
Взагалі ж до 7 квітня співали постові пісні, а веснянки починали співати після Благовіщення, що припадало на 7 квітня, і аж до Трійці, тобто, до Зелених свят. Загалом веснянки співали різні, а у період Великодня – саме великодні. Майже усі вони супроводжувалися рухами: водили коло, ходили “кривульками”, аби земля була родючою, тобто, усі вони були спрямовані на те, аби покращити якість врожаю, адже від цього залежав добробут господаря та усієї його родини. Символіка рухів була доволі різноманітною – це і кохання, і природа, і здоров’я, і витривалість, і сила.
Танцювати ж можна було лише після Великодня, і тоді танцювалися парні танці з хлопцями.
За словами житомирської етнографині Ангеліни Нестерової, наших предків-українців був звичай: коли з’являлася перша трава, люди виходили, як це називалося, “топтати ряст” та співали: “Топчу-топчу ряст, ряст, бо здоров’я дасть, дасть”.
Великодні ігри та традиції давніх українців
Також в українців була популярною гра-звичай “навбитки”, яка залишається популярною і донині: коли “стукаються” крашанками, примовляючи “Христос воскрес” – “Воістину воскрес”, і той, хто розіб’є крашанку іншого, забирає собі обидві.
Придумували українці і різні хитрощі, аби здобути перемогу: робили маленьку дірочку у яйці, туди заливали віск, який застигав і ставав дуже твердим, потім яйце фарбували у цибулиному лушпинні, так, що і підробку видно не було. Таке міцне яйце називалося “моцак”, і поки хтось не брав його до рук та не відчував, що воно занадто важке, як для справжнього, така хитрість працювала.
Ще одна давня забава, пов’язана із великодніми яйцями, схожа на гру в наперстки. Так, клали шапки, які на вигляд були майже однакові, під якусь із них клали яйце, і потрібно було вгадати, під яку саме.
Один із варіантів молодіжної великодньої забави – дарування хусток, намист та інших прикрас дівчатам, які сподобалися. Так, оскільки веснянки співали лише дівчата, тримаючи у руках розмальовані писанки, хлопці у цей час дивилися, як вони співають, щоб потім щось їм подарувати. Тож дівчата дарували хлопцям писанки, а хлопці дівчатам – хустки, або ж намисто. На цю тему є такі рядки пісні: “Ой ходили-походжали, та й на дівчат гляділи. А дівчата молоденькі писаночки носили, писаночки носили. Котра дала по писанці, хай дає по штири, хай дає по штири. Більше кори не нанесли – ми й не накрасили”.
