30 Червня 2022

Вишивка Полісся

Related

Новини зі світу криптовалют: де краще дізнаватись про все

Волатильність крипторинку – відомий фактор. Одна зі складових, яка...

Житомир – колиска валюти УНР

Мобілізація під час Першої світової війни перевернула світ -...

Виговські – рід поліської шляхти

Аристократія має сильну привабливу атмосферу. Оскільки з раннього середньовіччя...

Цікавинки з історії Житомира від місцевого краєзнавця

Для формування особистості потрібно знати історію своєї родини, адже...

Дуже відомі гості Житомира

Весь світ знає, як може українець зустріти свого гостя....

Share

Коли українці почали носити вишиваний одяг? Достеменно не відомо. “Першими почали прикрашати одяг вишитими узорами скіфи, сармати та кімерійці” – повідомляє сайт “Калина”. В Україні ж поява вишиванки пов’язана з Трипільською культурою (пізній неоліт). Трипільці, що були вправними у гончарній справі, оздоблювали посуд характерними хвилястими та спіральними візерунками і, хоч наочних доказів не залишилося, історики переконані, що такі ж узори прикрашали і одяг трипільців. А першу вишивку було знайдено на місці розкопок Соколової могили (Миколаївщина), яку датують І ст. до н.е.: шовковий одяг, в який була одягнена сарматська жриця, прикрашав золотий гаптунок.  Далі на izhytomyryanyn.

Деталі важливі

Вдале географічне розташування та не дуже вдале сусідство, розчинення язичницьких традицій у християнській вірі сформували неповторний український менталітет. В узорах сплелися поклоніння силам природи і віра в єдиного Бога. Та кожен регіон України є унікальним, а його неповторність увіковічнена у візерунках вишиванки. Саме тому особлива увага приділялася кольорам та символам, які прикрашали одяг. Так, за узором можна було визначити статус власника, його походження, рід занять та навіть деякі деталі із життя.

Через особливості клімату, полісяни довгий час були відрізані від інших регіонів, але це стимулювало їх розвивати та вдосконалювати власні ремесла, не оминуло це і вишивання. Найпопулярнішими на Поліссі були геометричні узори. Композиції вирізнялися чіткістю, ритмікою і витриманим стилем, проте залишалися яскравими, завдяки переважному використанню червоних ниток.

«Два кольори»…

Основні кольори на вишивках поліських майстринь – червоний і чорний, рідше – синій. Символіка їх відома: з «Пісні про рушник» А.Малишка ми знаємо, що «червоне – то любов, а чорне – то журба», проте є й інші значення. Червоний колір складний та неоднозначний, адже має дві сторони: з одного боку це символ життя, енергії, вогню і сили, з іншого – агресії та помсти.  Чорний, попри асоціації із скорботою, гріхом та смертю теж має інші смисли, які прийшли з християнством – відмова від розкоші, аскетизм та стриманість. Але для того, щоб зрозуміти, яким сенсом майстриня наповнює колір, потрібно дивитися між узорів.

Сайт “Етнохата” інформує, що у ХІХ столітті почали додавати білий колір, набувала популярності вишивка гладдю, на початку ХХ – вишивали червоними і чорними нитками у техніці «хрестик», і лише в 40-х роках з’явилися перші багатоколірні вишивки.

Поліські узори

На поліських вишиванках здебільшого зображали рослинні орнаменти. Найбільш вживаними на були образи дубового листя,  як символу чоловічої сили, калини – жіночої краси, дівоцтва,  її цвіту – цноти, ружі – символу сонця та життя. Ці елементи втілюють ті ж значення, що і в інших регіонах, проте є такі, що мають альтернативи.

Наприклад, пам’ять про предків, зв’язок з ними полісяни передавали через зображення древа життя. Варто виділити і барвінок, який символізує потойбічний світ, смерть та пам’ять про загиблих. Ще одним цікавим елементом є папороть, яка символізує талан, удачу та благополуччя. 

“Поліські сорочки вишивальниці найчастіше уквітчували трояндами, маками, дзвіночками, сон-травою, які були оточені листками дуба, калини, хмелю, папороті чи акації” – пише сайт “Овруч.інфо”.

Такі вишивки були стилізованими і не відповідали законам природи. Найбільш зображуваними плодами були дубові жолуді, кетяги винограду та калини. Поширення набуло зображення ягід, що пов’язано з багатством Поліських лісів. Здавалося б, усе просто – вишивали те, що бачили, проте досить часто на вишивках зустрічалися образи лотосу і листків лавру.

Символами вищих сакральних цінностей були розеткові зображення, найчастіше троянд, які передавали зв’язок неба та землі. Вони стали образами нескінченності, гармонії, часу і самого життя. З кожною пелюсткою смисл троянди змінювався. Так п’ять пелюсток на троянді означали мовчання, шість – рівновагу, гармонію, сім – бездоганність та святість, вісім – вічне життя.

Повноти вишивці надавали через зображення спіралей, завитків, кружечків та стебел, що з’єднували усі елементи вишивки. Кружечки та кола пов’язані із символом сонця, а спіралі – з водою та вітром, стебла – із землею. 

Знак якості

Особливе значення мало зображення сигми (латинська буква S), яке в українській традиції трактувалося як «добре», «гарно». Саме цим символом вишивальниці передавали відповідність якості вишивки власним очікуванням та очікуванням замовника. 

Для рушників – виключення

Хоч для поліських вишивок характерні саме рослинні узори, та на рушниках досить часто зображали як натуралістичні, так і фантастичні відтворення образів тварин. Зважаючи на ієрархію тваринного світу, на вишивках здебільшого зображували образи птахів та комах. 

Символіка птахів є досить цікавою. У вишивках птаство зображали здебільшого у парі, значно рідше – у вигляді човника – самотніх птахів. Орел на вишивці уособлював владу, журавель – сонце та тепло, павич –багатство, голуби – любов та ніжність, а лебеді, як відомо, символізували вірність.

Особливості поліської вишивки

Якість та коштовність матеріалів для виготовлення вишиваних сорочок прямо залежала від заможності власника. Основою міг бути льон, шкіра, шовк, тканина, повсть, а сама вишивка виконувалася шовковими, лляними чи вовняними нитками. Для оздоби майстрині використовували бісер, стеклярус, дорогоцінне каміння і навіть перли.

На Поліссі жіночі сорочки завжди шили з якісного полотна, яке, проте, не вибілювали до кінця. З кожним пранням  воно ставало більш м’яким і приємним до тіла. Часом поєднували грубішу і тоншу тканини, що мало назву «з підставою». Такі хитрощі жінки використовували для економії дорогого полотна. Відмінною ознакою поліських жіночих сорочок є густо зібрані стоячі коміри для повсякдення (у святкових сорочках коміри загиналися) і рукави, які шили «дзвіночками». Довжина сорочки, як правило, сягала середини стегна.

Розміщення вишивки на сорочці залежало від регіону. На Північному Поліссі вишивка прикрашала верх і рукави сорочки, на Західному – геометричні узори вишивали лише на рукавах одягу, в «чернігівські розшивці» ажурний елемент мережкою об’єднував дві частини сорочки.

Для чоловіків сорочки шили з грубого полотна, довжиною до колін. Коміри були лише на святкових сорочках, рукави часто шили «дзвіночком» або прямими, а вишивка прикрашала комір, рукава та поділ. 

Данина моді?

Як і будь-яка творчість, мистецтво вишивання розвивалося. Згодом, на поліських вишивках все частіше можна було помітити зображення домашніх, культурних квітів, наприклад, соняхів, чорнобривців або жоржин. Чи є це данина моді, відхід від традицій? Складно сказати, адже ці квіти, як символи, назавжди вплелися у код української культури, постали новими образами на поліських вишиванках.